Всеукраїнську виставку декоративно-ужиткового мистецтва в Тернополі приурочили до великого християнського свята
«Світ Божий, як Великдень» — Шевченкові слова дали назву цій виставці. Минулими роками подібну експозицію показували в Полтаві, Луганську, деяких інших обласних центрах. Цьогоріч до міста над Серетом привезли з усіх куточків країни 220 робіт. Напрямки також представили розмаїті — від текстилю, кераміки, розпису на склі до пластики, різьблення.
Микола Кіщук, заступник голови Національної спілки художників України, особливістю експозиції в Тернополі називає те, що авторами майже половини представлених творів є молоді таланти. А ще Микола Миколайович завважує, що виставка «вийшла гарна, святкова, весела, одразу знайшла теплий відгук у відвідувачів». З таким твердженням важко не погодитися. Протягом місяця безплатно в цьому зможуть переконатися й тернополяни, й гості міста, які завітають у художню галерею.
Семен Тлустий із селища Івано-Франкове на Львівщині демонструє яворівські забавки. Фото автора
Кицька свистить, птахи крилами змахують
Тут представили відразу обидва українські художні розписи — петриківський та яворівську «вербівку». Ось на петриківському тарелі дві жар-птиці у калиново-квітковому розмаї «Ніжної весни» Світлани Біленко. Ще одна художниця з Петриківки, Катерина Тимошенко, теж представила таріль на «весняну» тему. Її пташина пара, безперечно, оселилася в казковому царстві квітів.
Птахи, тварини розмальовані й «вербівкою». Чому така назва художнього розпису? Все просто — візерунок нагадує гілку верби. З іграшками, розписаними у такий спосіб, я зростав. Тож зізнаюся: наче повернувся у своє дитинство, нахлинули спогади, все таке рідне, любе, світле. Ремеслу, що має назву «яворівська забавка», вже понад 400 років, принаймні так стверджують дослідники. Ляльки, свищики, коники-гойдалки, пташки, візочки, зайчики, деркачі, сопілки, тріскачки тощо, яскраво розмальовані, століттями тішили малечу. Як добре, що ці іграшки знову повертаються! Подвижником такої справи є уродженець Городоччини, що на Хмельниччині, Семен Тлустий.
Микола Шевчук (м. Теребовля на Тернопіллі). «Прихилилося небо»
До різьблення, малювання пан Семен відчув хист ще у дитинстві. У п’ятому класі вирізав з газети матеріал про училище в селищі Івано-Франкове Яворівського району на Львівщині, де, власне, й донині можна опановувати відповідні знання. Цю пожовклу від часу вирізку тримає й досі, вона, можна сказати, стала професійним дороговказом для нього. Адже Семен Тлустий не лише закінчив це училище, а й 29 років пропрацював тут викладачем.
Основою творчої справи пана Семена стала «яворівська забавка». Він не лише досліджував її, повертав у сучасність, а й модернізував. На виставці майстер представив збірку свистунців у вигляді дятла, курочки, лисички, кицьки, баранчика, собачки, свинки, білочки. Для виготовлення їх застосовував токарний верстат. На виробах Семена Тлустого з’явився й четвертий колір. Треба сказати, що століттями яворівські майстри використовували триколір: зелений символізував траву й листя, червоний — плоди та ягоди, синій — небо та воду, а от жовтого (знаку сонця) не було. Цю четверту барву ввели на початку ХХ ст. Проте за радянських часів поєднання блакитного й жовтого (кольорів національного прапора) не було до снаги правителям. І тогочасні майстри змушені були «забути» про блакитну барву. Тепер Семен Тлустий її знову виніс на «яворівську забавку». Є в художника велике прагнення створити забавкарську школу та присвоїти їй ім’я митрополита Андрея Шептицького. І неспроста, адже наприкінці ХІХ ст. такий заклад у Яворові заснували й опікувалася ним саме родина Шептицьких.
«Яворівська забавка» не шкодить здоров’ю малюків. Колись її розмальовували рослинними барвниками, нині використовують безпечні акрилові фарби. Іграшки виготовляють, звісно, з дерева. Така забавка ще здавна служила і оберегом, бо майстри здебільшого для її створення послуговувалися осикою — деревом, яке в розумінні українців відганяє все негативне.
Яворівських птахів-оберегів Семен Тлустий теж представив на всеукраїнській виставці. Вони, коли їх підвісити на карниз, рухають крильцями, видають звук.
Тернопільська художниця Соломія Бутковська біля власного гобелена «Легенда»
І небо ладні прихилити, і легенду втілили
За кожним експонатом — не лише талант конкретного автора, а і його міркування, осмислення, прагнення. Микола Шевчук з Теребовлі на Тернопіллі займається станковим і монументальним живописом, графікою та скульптурою. Працює й у декоративній техніці. Гадав, що перед Великоднем на виставці він репрезентуватиме на своїх полотнах писанки. Адже знаю, що понад десять років тому в нього виник задум взяти за основу для написання циклу робіт писанку. Але пан Микола вирішив своїм шанувальникам показати, як «прихилилося небо». До творення цієї роботи спричинилася радісна подія в особистому житті — художник кілька місяців тому став дідусем. Ця картина — стилізація на тему українських народних казок. Дідусь бавить онучку, до його хати прихилилося небо, як ознака щастя, втіхи, а лагідна хмаринка стала своєрідною забавкою-брязкальцем для немовляти.
Олександра Діденко (м. Київ). «Писанка»
На виставці показали також кілька гобеленів. Серед них — і «Легенду» тернопільської художниці Соломії Бутковської. Сюжет першої своєї творчої роботи вона побачила в… калюжі. Після дощу виглянуло сонечко і відбило в ній синь неба, жовтизну піску, якісь чудернацькі зображення. Це дуже вразило пані Соломію, й мовою ниток згодом вона розповіла про це всім. Загалом її гобелени особисто я б назвав філософськими, біля них треба стояти тривалий час і «читати» силою своєї уяви. У «Легенду» вона вклала народні перекази про двох закоханих, що стали скелями в мальовничій місцині у Бучацькому районі.
