РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 521/21700/13-ц
№ пр. 2/521/2328/13
15 липня 2014 року
Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Тополевої Ю.В.
за участю секретаря - Борисової Ю.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить визнати договір дарування 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 від 09.11.2013 року, укладений між нею та ОСОБА_2, недійсним.
Позов обґрунтований такими обставинами. Позивачу на праві власності належала 1/5 частина зазначеної квартири. Позивач є людиною похилого віку. ІНФОРМАЦІЯ_1, від тяжкої хвороби помер син позивача - ОСОБА_3, поховання якого відбулось 05.11.2013 року. 09.11.2013 року в момент укладення договору дарування, як зазначено в позові, позивач була впевнена в тому, що вона заповідає вказану частину квартири ОСОБА_2, яка є дружиною померлого ОСОБА_3 Крім того, позивач не володіє українською мовою. Розуміння того, що позивач подарувала 1/5 частину квартири ОСОБА_2, яка є єдиним житлом позивача прийшло до неї лише після відвідування нотаріуса 09.11.2013 року, коли син позивача ОСОБА_4 перечитав позивачеві договір. В той же день позивач звернулась до відповідача з проханням припинити договір дарування, однак ОСОБА_2 відмовилась вчиняти вказані дії та стала витребувати від позивача оригінали документів на квартиру, після чого у позивача погіршився стан здоров'я, так як вона весь час чекає, що відповідач не дасть їй можливості проживати в зазначеній квартирі.
У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, просили його задовольнити та додатково пояснили, що після того, як позивачу її сином 09.11.2013 року було роз'яснено зміст договору, позивач дізналася, що вона уклала договір дарування частини квартири, а не заповіт, як вона вважала. Наміру відчужувати належну їй частину квартири позивач не мала. Через свій похилий вік та тяжкі життєві обставини, а саме, смерть та поховання сина, позивач не могла оцінити правових наслідків укладеного договору. Крім того, нотаріус не роз'яснила позивачеві зміст правочину та наслідки укладення договору дарування. Сам текст договору позивачем не було прочитано в зв'язку із тим, що вона не володіє українською мовою, якою було складено текст договору та нотаріус не зробив переклад тексту документу та посвідчив договір не впевнившись в тому, що перед підписанням договір було прочитано позивачем. Посилаючись на те, що цей договір було укладено під впливом помилки, позивач просила визнати його недійсним.
Відповідач та її представник у судовому засіданні заперечували проти позову, подали до суду письмові заперечення, де зазначили, що позивач давно мала намір подарувати належну їй частину квартири своєму сину - померлому ОСОБА_3, в зв'язку із чим сама запропонувала відповідачу прийняти у дар 1/5 частину квартири на виконання своєї обіцянки. Відповідачем, за домовленістю з позивачем, ще за життя ОСОБА_3 були виготовлені документи для оформлення договору дарування, дата укладення якого було відкладено в зв'язку із смертю ОСОБА_3 Крім того, в момент укладення договору дарування позивачу нотаріусом було роз'яснено правові наслідки договору дарування, перевірено обсяг її дієздатності та перевірено дійсний намір ОСОБА_1 укласти саме договір дарування. Крім того, нотаріусом, на думку відповідача та її представника, було чітко роз'яснене ОСОБА_1 про всі її права та обов'язки, як дарувальника та про всі можливі правові наслідки, пов'язані із укладенням договору дарування.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, допитавши свідків, відтворивши звукозапис, дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити, зважаючи на такі обставини.
Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло, виданого УЖКГ Одеської міської Ради 14.01.2005 року, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частках.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно право власності на зазначену квартиру було зареєстровано за співвласниками 18.02.2005 року в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», номер запису: 581 в книзі: 501пр-99.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивача ОСОБА_3, про що 04 листопада 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції складено відповідний актовий запис № 10692.
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, виданого Іллічівським відділом ЗАГС м. Одеси 11 серпня 1990 року ОСОБА_2 є дружиною померлого ОСОБА_3
09 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала (подарувала), а ОСОБА_2 прийняла безоплатно у власність (прийняла в дар) 1/5 частину квартири АДРЕСА_1. Зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_7
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 показала, що 09.11.2013 року до неї прийшла ОСОБА_1 в сльозах та розповіла, що вона разом із відповідачем була у нотаріуса та не знає, що саме вона підписала, так як їй нічого не роз'яснили. Крім того, як зазначає свідок, після смерті сина позивач не могла ні їсти, ні спати, та знаходилась під впливом якихось лікарських препаратів, що діяло на її спроможність адекватно сприймати ситуацію.
Свідок ОСОБА_9 також підтвердили той факт, що позивач мала намір заповісти належну їй частину квартири, тому, коли дізналася про те, що підписала договір дарування, була дуже засмучена, так як не мала намір відчужувати майно при своєму житті.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 зазначив, що при бесіді з ОСОБА_1 остання повідомила, що її після похорон сина відвели до нотаріуса, де вона вважала, що вона підписує заповіт. Крім того, свідок зазначив, що після смерті сина ОСОБА_1 приймала заспокійливі лікарські препарати, які на його думку могли вплинути на її розумову діяльність.
Допитана в судовому засіданні нотаріус ОСОБА_7 пояснила, що нею було установлено волевиявлення ОСОБА_1, перевірено її дієздатність, роз'яснені всі істотні умови договору. Крім того, як зазначає нотаріус, перед підписанням договору його текст був ОСОБА_1 прочитаний, та його зміст позивачем було зрозуміло, про що ОСОБА_1 власноручна зробила напис.
Разом із цим, суд критично ставиться до показань нотаріуса, так як вони спростовуються відтвореним в судовому засіданні звукозаписом, якій був зроблений відповідачем ОСОБА_2 під час укладення договору в приміщенні, яке займає приватний нотаріус ОСОБА_7 09.11.2013 року.
В ході відтворення звукозапису судом встановлено, що нотаріусом не було належним чином установлено волевиявлення та дійсні наміри ОСОБА_1 щодо укладеного договору. На питання нотаріуса щодо намірів ОСОБА_1 остання, після значної паузи, та не з першого разу дала нечітку відповідь про те, що вона має намір «зробити дарственную». Суд звертає увагу на те, що сам звукозапис міститься на диску та складається із декілька частин. Крім того, не має можливості встановити, чи є запис в кожній із частин непереривним чи ні.
Судом встановлено, що в порушення вимог ст. 15 Закону України «Про нотаріат» нотаріусом ОСОБА_7 текст договору дарування не було перекладено ОСОБА_1, яка не володіє українською мовою на російську мову, або не викликано перекладача. Як вбачається із відтвореного звукозапису, ОСОБА_1 взагалі не прочитала текст договору дарування, однак нотаріус наполягав на підписанні договору. Крім того, нотаріусом не було роз'яснено належним чином зміст правочину та наслідки його укладення. Зміст законодавчих норм, посилання на які є в п. 4.1 оспорюваного договору нотаріусом роз'яснено не було, незважаючи на наявність в зазначеному пункті договору посилання на це.
Всі ці обставини дають суду підстави вважати, що позивач в момент укладення правочину дійсно не розуміла ні природи правочину, ні прав та обов'язків сторін, які не були їй належним чином роз'яснені нотаріусом.
Також увагу суду привернув той факт, що в ході оформлення правочину нотаріус зверталася до відповідача на «ти», що свідчить про неформальне знайомство між нотаріусом та відповідачем, яке в судовому засіданні заперечувалось відповідачем, а також те, що відповідач не змогла пояснити, в зв'язку із чим необхідно було укладати угоду саме у цього нотаріуса, яка знаходиться в іншому районі м. Одеса на достатньо великої відстані від місця проживання сторін, які не мають власного автотранспорту та, незважаючи на похилий вік позивача та її психологічний стан, викликаний смертю та похованням сина, змушені були добиратися громадським транспортом до нотаріальної контори.
Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 мала намір подарувати квартиру і готувала для цього необхідні документи, а саме виступила замовником оцінки майна, для чого особа, яка проводила оцінку прибула до квартири ОСОБА_1, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Так, суду не надано повного тексту звіту про незалежну оцінку майна, де б було посилання на заяву замовника з його підписом, та не витребувано відповідних документів у особи, яка проводила оцінку згідно із принципом диспозитивності цивільного процесу.
Разом із цим свідок ОСОБА_9 показала, що ОСОБА_1 розповіла, що відповідач привела в її квартиру особу, яка здійснювала фотозйомку житлових приміщень, та на питання позивача про те, хто вона та що робить не відповідала.
Показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не є належним доказом, так як вказані свідки пояснили, що позивач ОСОБА_1 в їх присутності зазначила, що вона виконала все, що обіцяла померлому сину. Однак що конкретно обіцяла позивач, остання не повідомила свідкам. Про наміри ОСОБА_1 здійснити відчуження належній їй на праві власності частини квартири свідкам стало відомо зі слів відповідача. Крім того, свідок ОСОБА_10 давала непослідовні показання та не могла навіть пояснити, коли саме вказана розмова мала місце - чи при відзначенні дев'яти днів після смерті ОСОБА_3, чи при відзначенні сорока днів смерті останнього.
Зважаючи на той факт, що правовідносини між сторонами виникли в зв'язку із укладенням договору дарування, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин належить застосувати положення ЦК України про недійсність правочинів, та Главу 55 ЦК України, яка регулює відносини, яки склались в зв'язку із укладенням договору дарування.
Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Отже, такий правочин є оспорюваним. При цьому, як свідчить судова практика, під помилкою, що має істотне значення, зокрема, розуміється помилка щодо природи договору, прав та обов'язків сторін.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, суд вважає, що передаючи безоплатно в дар частину квартири, позивач на момент вчинення правочину помилково вважала, що квартира перейде у власність відповідача тільки після її смерті. Таким чином, позивач помилялася щодо юридичної природи укладеного договору, його істотних умов, прав та обов'язків сторін за договором.
За змістом ст. 216 ЦК України суд може застосувати з власної ініціативи реституцію, як наслідок недійсності оспорюваного правочину.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими, а її порушені права належить захистити шляхом визнання договору дарування недійсним та застосуванням передбачених законом наслідків недійсності укладеного правочину.
Керуючись ст. ст. 203, 215, 216, 229, 717 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 88, 212-215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.
Визнати договір дарування 1/5 частини квартири АДРЕСА_1, укладений 09 листопада 2013 року між ОСОБА_1, з однієї сторони, і ОСОБА_2, з другої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 1362 - недійсним.
Повернути 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 245 (двісті сорок п'ять) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий: Ю.В. Тополева
