Мандрівник Валерій КЕМЕНОВ
Із Валерієм Кеменовим ми зустрілися на одній із його виставок. Підтягнений, із ясними світлими очима український мандрівник розповів, що цього літа виповнюється 15 років його виставкам гігантських павуків, скорпіонів, змій, черепах, лемурів, варанів, папуг та сов. А ще він збирає мушлі та маски. Всю цю смакоту для очей впродовж десятиліть він збирає по всьому світу. Хоч найбільше його цікавить екваторіальний пояс планети. Каже: там незвичайні барви та форми. Побував в Еквадорі, на Кубі, Галапагосах, Цейлоні…
— Пане Валерію, чим викликаний ваш інтерес до цієї царини?
— Я професійний біолог, деякий час викладав на кафедрі зоології в університеті й завідував музеєм. У мене душа музейчика: все повинно бути підписано латиною, систематизовано. У моїй експозиції представлено майже сто представників екзотичних тварин. Слід сказати, у деяких поганий характер, особливо у самок. Вони вчать мене терплячості.
Колекція Валерія Кеменова. Фото з сайту kemenov-safari.com
— Не менше вражає ваша колекція мушель.
— Тут їх усього тисяча, але найкрасивіших і найзнаменитіших. З останньої поїздки до Австралії привіз унікальні ендеміки. У природі 126 тисяч молюсків. Усі вони дивують забарвленням і формою.
— Австралійські маски теж поповнили колекцію?
— Аборигени Австралії не роблять масок. А з Нової Гвінеї, де я був двічі, привіз унікальні експонати. За ними 12 днів ішли пішки через важкодоступні гори, джунглі й потрапили до дикунів, які все ще живуть в кам’яній добі.
Вищирені зуби і витріщені очі мають від чогось відлякувати
— Не боялися з молодою дружиною стати їхньою вечерею?
— Моя дружина мало їздить зі мною. Та й загалом у папуасів жінкам робити нічого. Я в душі романтик, але тверезо дивлюся на життя. Навіть турпоїздка туди — важка праця. У Новій Гвінеї в мене сумарно було 23 злети і посадки. Я побував у багатьох регіонах з різними культурами, зі своєю специфікою масок, скульптур, амулетів.
— Коли я зайшов до зали масок, відчув, як зі стін мене тисне якась енергія. Ви теж відчуваєте таке?
— Я був на всіх континентах, окрім Антарктиди, і звідусіль для душі привозив маски. Вони для мене — предмети мистецтва пластики, як скульптури і статуетки. Усе зібрання зберігаю вдома: від маленьких до дуже важких з ебенового дерева. Майже 300 експонатів. Дивлюся телевізор, а маски дивляться на мене. І мені добре й приємно. Відчуваю тільки позитивну енергію, бо сприймаю їх як мистецтво аборигенів. Беру їх із перших рук. Скажімо, в Мексиці купував маски в майстерні, де вміння передавалося поколіннями.
Таку згадку про весільну церемонію в Сенегалі вважають кращою за фото
— Яка з масок найунікальніша?
— Кожна унікальна. Є театральні з острова Ява, є ритуальні, маски ініціації… У Тибеті купив маску з шаром кіптяви. Дві години відмивав, але остаточно так і не впорався. Вона брала участь у культових відправах. Там живуть іншими поняттями про потойбічний світ. Виготовляючи статуетки, майстри надають їм портретних рис предків і вірять, що в них вселиться померлий. У моєї тибетської махакали вищирені зуби, витріщені очі — так махакали відлякують тих, хто прагне зашкодити послідовникам вчення Будди.
— Яке місце на Землі найбільш вразило вас?
— Острів Балі. Там творить дивовижна нація. Серед її представників нема п’яниць і наркоманів. Усі співають, танцюють, займаються мистецтвом: ріжуть по кокосу, каменю, розписують батик. У них чудові живопис і театр.
Цей витвір мистецтва зробили кенійські майстри
— На виставці представлені яскраво еротичні статуетки…
— Вони не еротичні. Папуаси ходять голі. Єдиним атрибутом чоловічого туалету є вдягнута на член котека — сухий гарбуз. Коли котека стирчить, значить у джентльмена сповна сил та енергії, а закручена означає, що чоловік уже зав’язав. Папуаси племені асмат, різьблячи статуетку з цільного шмату дерева, зображають самих себе з відчуттям гумору!.. Треба ж так художньо зобразити поєдинок двох воїнів, у яких могутній не тільки бойовий дух.
— На митниці не виникає проблем?
— Це предмети культу і побуту. Два роки тому я придбав на Мадагаскарі яйце епіорніса — унікального птаха, знищеного людиною 350—400 років тому. Епіорніс сягав трьох із половиною метрів заввишки і важив 450 кг. Його ще називали слоновою птицею. Вона несла яйця об’ємом 12 літрів. Я спромігся вивезти яйце — я ж колекціонер. Воно єдине в Україні. У Москві є таке в Дарвінському музеї, цим дуже пишаються.
— В Інтернеті подібний ексклюзив трапляється...
— …зі стартовою ціною 45 тисяч доларів. Є й за 60. Яйце з моєї колекції скромніше, але все одно воно її окраса і моя гордість. Привіз його в тому вигляді, яким зробили місцеві майстри. Шкаралупу знаходять до цих пір і дбайливо реставрують. Ви бачите сліди реставрації, вкривати його лаком нема потреби. Поруч з цим яйцем поклав яйця африканського страуса — найбільшого птаха планети. Вони у восьмеро менші.
— Яке майбутнє у вашого зібрання екзотики?
— Передчасне питання. Ще хочу подорожувати і збирати. Інакшим свого життя не бачу. До речі, всі музеї починалися із приватних колекцій: кунсткамера, Третьяковська галерея, зібрання Терещенків тощо.
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
