Монументи з могил тепер замовляють для приватних колекцій
Тетяна БОДНЯ, Володимир ЗАЇКА (фото) «Урядовий кур’єр»
Ні охорона кладовищ, ані паркани навколо території не рятують від вандалізму і крадіжок. Куди йде кольоровий метал, викрадений з могил, здогадатися неважко. Комерційні пункти приймають нині бронзу і латунь, узагалі не цікавлячись походженням брухту. Але, як з’ясувалося, не цураються краденого навіть колекціонери, які ще можуть замовити для свого зібрання конкретний монумент. Особливо коли йдеться про витвір мистецтва, автор якого — відомий художник. Самі митці кажуть, що розміщення пам’ятника на могилі лише збільшує його значимість і вартість.
Вкрали через тридцять років
До редакції звернулася киянка Ольга Сінькевич, яку фактично змусили вести війну з правоохоронною та судовою системою, самостійно збирати докази, шукати свідків, ініціювати різні експертизи, щоб довести, що крадіжка бронзового монумента з могили її чоловіка, заслуженого тренера України, майстра спорту СРСР з кінного триборства, офіцера МВС та історика Володимира Нагорного — це добре спланований, замовний злочин. Що зниклий зі столичного цвинтаря «Берківці» пам’ятник вагою понад 200 кг потрібно шукати не серед металобрухту, а в приватних колекціях тих людей, які не гребують подібними речами.
«Мій чоловік загинув, виконуючи службове завдання, — розповідає Ольга Сінькевич. — І мій брат, народний художник України, академік Юлій Сінькевич зробив йому пам’ятник. Це скульптура вершника з конем. Вона експонувалася на виставці, присвяченій Олімпійським іграм, і отримала найвище визнання. Але автор вирішив ушанувати пам'ять свого родича та друга, і монумент установили на могилі, де він перебував майже 31 рік. А коли я 7 листопада 2010 року прийшла на кладовище, підійшла до гранітної колонки, побачила, що він зник. Пам’ятаю, навіть сумно пожартувала: «Поскакали кудись».
Жінка згадує, як кінь на ім’я Гопак, що брав участь у змаганнях під сідлом Володимира, проводжав його в останню путь. «Коли помирає кіннотник, його кінь за традицією іде за труною свого друга під чорною попоною, — каже вона. — Гопак дуже важко переживав смерть Володі, він не відводив очей від його обличчя під час похорону й весь час тяжко зітхав. Тому і вирішили, що кінь має бути схожий на Гопака, і я спеціально приїжджала до майстерні брата, коли той працював над монументом. За час, поки пам’ятник був на цвинтарі, він став своєрідною легендою. До нього приходили зовсім сторонні люди, щоб покласти квіти».
За словами пані Ольги, правоохоронці, які приїхали тоді на місце злочину, досить скептично зреагували на її розповідь про те, що пам’ятник — це витвір мистецтва й може коштувати на аукціоні від 500 тисяч і більше доларів. Не зважали вони під час слідства й на те, що він занесений до Державного реєстру «Культурні цінності України», тому потенційних злочинців шукали тільки серед дрібних злодіїв, а пам’ятник — у комерційних пунктах прийому кольорових металів. Хоч було зрозуміло, що без спеціальної техніки, яка не може непомітно заїхати на територію цвинтаря, не обійшлося. Та це питання, як і багато інших, слідство, схоже, не турбувало. «Оскільки ніхто зі слідчих не хотів звертатися до фахівців, тим паче, проводити слідчий експеримент, я пішла зі своєю заявою до Інституту електрозварювання ім. Патона, аби там розрахували, яке зусилля потрібно було прикласти, аби відірвати монумент від колонки. Виявилося, що потрібно 11 тисяч 700 кг/сили», — пояснює Ольга Львівна. — Тобто в першу чергу слід було ретельно допитати людину, яка працює на службовому крані, що обслуговує цвинтар. Чомусь цього ніхто не зробив. Це замовна крадіжка, немає сумнівів. Хтось дуже захотів саме цей монумент і не пошкодував коштів на те, щоб усе ретельно організувати».
«Спостерігаючи, як пропадають мої роботи і роботи знайомих художників, думаю, що це спеціальна акція, в якої є замовник. Наприклад, з подвір’я моєї майстерні злодії поцупили скульптуру, вага якої… 500 кілограмів. Це була композиція, присвячена Чорнобилю».
Юлій Сінькевич, художник, автор вкраденого пам’ятника
«Мені не раз погрожували по телефону»
Час ішов, але розслідування, яке проводилося Подільським райвідділом міліції міста Києва, не давало жодних результатів. Відмовилися їй допомагати й київські чиновники, до яких вона зверталася із заявою про відновлення пам’ятника. У відповідях на її листи посадовці різного рівня запевняли, що зробити монумент за кошти міського бюджету можна лише за умови, що на те буде відповідне рішення суду. Тому Ользі Сінькевич не залишалося нічого іншого, як звернутися з позовною заявою до Шевченківського районного суду міста Києва. «За час, поки триває розслідування, мені не раз погрожували по телефону незнайомці, — розповідає жінка. — Двічі до квартири намагалися потрапити якісь чоловіки. Першого разу прийшли двоє 26 січня 2011 року о 6. 30 ранку, почали дзвонити у двері й кричати, щоб я їх впустила. Я відповіла, щоб трохи зачекали, лише зателефоную до міліції. Почувши таке, одразу ж пішли. Наступного разу завітали на восьме березня, в 00. 40. Чоловіків було щонайменше троє, але й вони не захотіли чекати на міліцію».
Хоч би хто були ці люди, налякати жінку їм не вдалося. Вона вирішила будь-якою ціною довести справу до логічного завершення. Щоб не лише повернути монумент на могилу свого чоловіка, а й допомогти іншим людям. Тому на зустріч зі мною принесла не лише фотографії зниклої скульптури, а й пам’ятників, що постраждали від рук вандалів та крадіїв на цьому ж кладовищі. Серед них — бронзова статуя жінки, якій відрізали руки, порізаний на декілька частин барельєф голови чоловіка. «Втрата пам’ятника — не лише моя проблема, це проблема всіх, хто має померлих родичів. На багатьох могилах або щось відірвано, або відкручено, або взагалі викрадено, — додає пані Ольга. — Попри те, що охорону місць поховань згідно зі ст. 31 Закону України «Про поховання і похоронну справу» забезпечують виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, а відшкодування збитків здійснюється за рахунок бюджету, ніхто взагалі не переймається проблемами крадіжок».
Суд Ольга Сінькевич частково програла ще в першій інстанції. Тому вирішила звернутися за допомогою до прокуратури Шевченківського району міста Києва. І хоч прокуратура підтримала її в Київському апеляційному суді, позивні вимоги у повному обсязі так і не були задоволені. Переглядати це рішення Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ узагалі відмовився.
Пам’ятник Володимиру Нагорному правоохоронці шукають уже третій рік.
Як у скульптур «виростають» ноги
Прокоментувати «Урядовому кур’єру» цю ситуацію директор Міського цвинтаря «Берківці» Віктор Рудницький відмовився. Він пояснив, що не працював у той час, коли сталася крадіжка пам’ятника Володимиру Нагорному. Не захотів пан Рудницький обговорювати й тему інших крадіжок, лише зауважив, щоб ми не приходили фотографувати чужі могили, тому що це нібито заборонено законом. Тобто красти можна, а висвітлювати цю проблему — зась!
Відповідаючи на запит, директор департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА Дмитро Новицький повідомив нам, що рішенням Шевченківського районного суду позивні вимоги по справі за позовом Ольги Сінькевич до РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» були частково задоволені. Суд вирішив: «Стягнути з Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» на користь Сінькевич О. Л. матеріальну шкоду в розмірі 100 686 грн, моральної шкоди в розмірі 5000 грн».
Він також зазначив, що згідно із положенням частини 4 статті 31 Закону України «Про поховання та похоронну справу» у разі осквернення могил, навмисного руйнування чи викрадення намогильних споруд та склепів відшкодування матеріальних збитків здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету з наступним їх відшкодуванням за рахунок винних осіб. Тож виплата буде здійснена після отримання коштів з місцевого бюджету.
За словами Ольги Сінькевич, суми, яку призначив суд, вистачить лише на те, щоб оплатити технічно-ливарну частину роботи з виготовлення монумента. Хоч була зібрана експертна комісія із заслужених та народних художників України, які порахували, що робота над новим монументом на сьогодні буде коштувати в цілому трохи більше 40 тис. доларів.
«Ніхто не зберігає форми 30 років, — каже автор монумента, художник Юлій Сінькевич, до майстерні якого ми напросилися в гості. — Тепер треба все робити заново». Юлій Львович упевнений, що монумент викрали саме під замовлення, для приватної колекції. Мовляв, сьогодні є чимало поціновувачів мистецтва епохи соцреалізму, які ладні будь-що зробити, аби отримати бажане. «Спостерігаючи, як пропадають мої роботи і роботи знайомих художників, думаю, що це спеціальна акція, в якої є замовник. Наприклад, з подвір’я моєї майстерні злодії поцупили скульптуру, вага якої… 500 кілограмів. Це була композиція, присвячена Чорнобилю. З одного боку — пожежник, який закриває своїм тілом вибух, з іншого — мати з дитям, яких він урятував».
«Невже люди не зважають на те, що пам’ятник викрали з могили? Хіба таке не страшно тримати в приватній колекції?» — запитую у майстра. «Людина, якій продали цю річ, узагалі може не знати, що вона з кладовища. Її зображення могли показати в каталозі. А потім розміщення на кладовищі — це не приниження роботи, а звеличення», — пояснює скульптор.
Коли заговорили про Володимира, про те, якою людиною він був, чим полюбляв займатися, крім коней, пані Ольга пригадує, як він дублював відомих акторів, виконуючи складні трюки. «Доходило інколи до абсурду, — каже вона. — У фільмі «Весілля в Малинівці» потрібно було знімати епізод, коли наречена тікає з весілля. Тоді не знайшлося жодної кіннотниці, тому приміряли вбрання героїні за принципом Попелюшки. І воно підійшло саме Володі…»
Вона часто передивляється фільми з участю чоловіка, кохання до якого пронесла крізь життя. Саме заради його пам’яті жінка й вирішила, що продовжить боротьбу вже в Європейському суді з прав людини і готує відповідний позов. Це для неї справа честі.
ОФІЦІЙНО
Максим МЕЛЬНІЧЕНКО, перший заступник прокурора Подільського району м. Києва:
— Прокуратура Подільського району м. Києва, здійснюючи нагляд за додержанням закону під час проведення досудового слідства по даній кримінальній справі, неодноразово скасовувала передчасні рішення слідчих міліції про зупинення досудового слідства, надавала вказівки, спрямовані на повне, всебічне й об’єктивне дослідження обставин вчинення злочину і встановлення істини. У зв’язку з неналежним виконанням своїх службових обов’язків слідчими райуправління міліції прокуратурою району двічі виносились постанови про порушення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду постанов прокуратури району слідчого двічі притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
На жаль, проведеними слідчими діями та оперативно-розшуковими заходами встановити особу, яка скоїла цей злочин, поки що не вдалося. Водночас працівники міліції проводять оперативно-розшукові заходи, вже допитано понад 40 осіб, серед яких працівники кладовища.
