Голова Виноградівської районної державної адміністрації Тетяна ГРАБ
Аж не віриться, що ця тендітна, спортивної статури жінка щойно справила 50-річний ювілей. Тетяна ГРАБ — єдина з представниць прекрасної статі, котра очолює міську або районну виконавчу гілку влади в Закарпатській області. За півторарічне перебування на керівній посаді її район піднявся з 12 на 8-е місце в загальнообласному рейтингу.
«Поплакатися та пожаліти себе? Не здатна!»
— Головний підсумок 15-місячної роботи головою райдержадміністрації — не підвищення в рейтингу, а те, що створено основи для подальшого стабільного розвитку, — починає відповідати на запитання кореспондента Тетяна Дмитрівна. — Втім, я не змінювала курсу свого попередника, а продовжувала його. І взагалі, готова працювати заради самої справи. Вдається досягати користі для району — моє «его» задоволене. Виноградівщина цілком спроможна знову повернути собі передові позиції у Закарпатті, стати одним із кращих районів України.
— Справді, тут колись діяли потужні підприємства «Електрон», «Промбуд», промкомбінат, завод пластмасових сантехвиробів, взуттєва фабрика тощо. Пізніше про них заговорили в минулому часі…
— Наш район має 120 тис. населення, він складний для управління. Знаючи його, бачачи гостроту багатьох проблем, «віжок» із рук не випускаю, цьому допомагає й досвід. Уже в 25 років мені довелося очолити виробничу дільницю на заводі, в підпорядкуванні були вісім десятків працівників. Надалі обіймала ще чимало «командних» посад, з’явився імунітет від слабкодухості. Але… Нещодавно помітила за собою, що забула, як це можна поплакатися в носовичок, пожаліти себе. Для жінки це ненормально, та для керівника — саме те.
— А чи складно керувати чоловіками?
— На роботі зайнята лише справою, тож і немає місця для сентиментів. У податковій інспекції, яку очолювала впродовж семи років, доводилося стикатися переважно з чоловіками. Спілкуючись, важливо одразу розставити акценти: коли починають казати, який чудовий сьогодні маєш вигляд чи щось схоже на це, то однією-єдиною фразою — «Закінчимо цю розмову та перейдемо до діла» — ставлю крапку. З жінками дещо складніше, бо вони завжди бачать у тобі насамперед жінку, а не керівника.
Одна з привабливих для туристів родзинок — палац Перені. Фото автора
— Чи займаєтеся політикою?
— Розвиток можливий на основі стабільності, а не через з’ясовування стосунків. Тому тримаюся осторонь політичних протистоянь. Загалом якби з політикою на Виноградівщині було більш компромісно, то вважала б свою місію як голови райадміністрації виконаною. На жаль, до цього ще далеко.
Промислові «кити» і 420 фермерів
— Мені відомо, що впродовж семи років, коли очолювали податкову інспекцію, вона чотирнадцять (!) разів ставала кращою в області за сукупністю показників. На цій посаді — нові «правила гри»…
— В інспекції вони були добре вивчені, важелі впливу на ситуацію там дуже вагомі. На новій роботі таких важелів немає. Але тут є інші можливості, і їх слід опановувати…
Демонструє своє вміння гостям і місцевим жителям кам’яний винороб. Фото з сайту goloskarpat.info
— Тож на чому тепер тримається економіка Виноградівщини?
— Ключовими у промисловості є чотири підприємства: ПП «Сандерс», ТОВ «Платі Юкрейн», ТОВ «ВЕТ Аутомотив Україна», ВВТШО «Гроно». Підприємства швейників — одні з найбільших в області, зберегли профіль ще з радянських часів. Інші два спеціалізуються на виготовленні запчастин для автомобілів, сплачують вагомі суми коштів до бюджету.
Обличчя району формують і два консервні заводи: ТОВ «Дядя Ваня — закарпатські овочі» та ТзОВ «Універ». Нещодавно збудовано третій, він перебуває на стадії запуску.
Також заслуговують на увагу й багато інших бюджетоутворюючих підприємств району.
— Виноградівщина є найтеплішим районом області за кліматичними умовами, має родючі грунти…
— Гріх було б не використовувати притисянські землі для вирощування сільськогосподарських культур. Цим займаються 420 зареєстрованих фермерів, практично всі господарі сільських осель, багато жителів міста, селищ Королеве та Вилок. Останнім часом деякі господарники культивують на своїх ділянках навіть субтропічні культури.
— Як розвиваються туризм і рекреація?
— На туризм робимо ставку, адже можливостей чимало. До сучасного рівня доведено великий санаторій «Теплиця» та дещо менший — «Орлине гніздо». Любителі рафтингу сплавляються річкою Тиса на катамаранах, каное і байдарках, для участі у сплавах приїжджають навіть гості з-за кордону. Згадаю і про Боржавську вузькоколійку — єдину в Закарпатті, що збереглася дотепер. Їй понад сто років, колійне обладнання унікальне. Щоденний маршрут унікального «карпатського трамвая» починається від прадавнього Севлюша — сьогоднішнього Виноградова.
Митці-земляки — біля рідного порога
— У Виноградові колись проживали знаменитості — композитор Бела Барток, художник Імре Ревес. Останній тут і похований. Минуле до чогось та зобов’язує, чи не так?
— Нагадаю, що наше місто вперше згадане 1262 року у грамоті угорського короля Стефана V. Тоді воно й отримало міські права. Нинішній Виноградів (з угорської szolo? — виноград) зберігає традиції толерантності, культурні цінності. Маємо чудові палаци, архітектурні ансамблі. Деякі використовують як музеї, інші слугують картинними галереями. Навіть у селі Пейтерфолво в такому палаці влаштовано картинну галерею з полотнами відомих майстрів. Діє програма розвитку культури, туризму, збереження пам’яток культурної спадщини на 2007—2015 роки. Міські площі прикрашають елегантні пам’ятники, цього літа з’явився оригінальний фонтан. У нас є свої художники, письменники, народні майстри. Відомі музичні виконавці не оминають місто під час гастролей.
— Днями з концертом виступила заслужена артистка України, лауреат багатьох міжнародних конкурсів Етелла Чуприк…
— Ця жінка, яка народилася і виросла у Виноградові, відома у світі. Водночас вона доступна для спілкування і дуже любить малу батьківщину, обожнює земляків. Після її концерту в людей був своєрідний культурний шок, розчулювалися до сліз. Хотілося б через газету подякувати Етеллі Олександрівні за її музику, відкритість душі. Нині за сприяння меценатів опрацьовуємо окрему «музичну» програму під егідою видатної піаністки. А ще в планах — скликати до рідного порога всіх митців-земляків, десятки яких «розсипані» в Україні та за кордоном. Це дасть імпульс для творчої молоді.
— А якщо згадати про «Кришталеві грона»…
— У нас цей Всеукраїнський відкритий конкурс-фестиваль сучасної пісні і танцю нині проводився вдванадцяте. І з кожним роком набуває дедалі більшої сили.
Де сходяться три кордони
— Межі Виноградівщини слугують водночас і ділянками українсько-румунського та українсько-угорського державних кордонів. Яке це має значення для району?
— Я народилася в селі Хижа, що на самому кордоні з Румунією. Власне, це село розділили навпіл після Другої світової війни, його частина залишилася в іншій державі. Жителі і цього, й інших населених пунктів зацікавлені в прозорості кордону, щоб він слугував не стіною між людьми, а об’єднував їх. Для цього ми й прагнемо відновити роботу пішохідного переходу в Хижі. А ось вантажно-пасажирсько-пішохідні переходи «Дяково» та «Вилок» до Румунії та Угорщини діють десятиріччями.
— Розміщення району на зіткненні трьох кордонів дає йому шанс стати логістичним центром…
— Так, бо він на шляху транспортних магістралей, які ведуть із Євросоюзу до країн Східної Європи, Азії. Завдяки цьому пожвавлюються економічні зв’язки. А обслуговування митних переходів і прикордонної інфраструктури — це робочі місця сотень людей.
Ділитися енергією життя
— Чи залишається, враховуючи зайнятість, час для рідних і близьких?
— Звичайно, сімейні події, свята ніколи не обходяться без мене. Користуючись нагодою, хотіла б привітати матусю Євдокію Іванівну, яка днями відзначить своє 77-річчя. Я глибоко вдячна їй за виховання, за ті моральні цінності, які і вона, і тато мені передали.
З дітьми та внуками, чоловіком за першої-ліпшої нагоди виїжджаємо на рибалку, в ліс по гриби, взимку ж катаємося на трасах Буковеля. Скоро вже й трирічних онуків ставитимемо на лижі. А ще люблю дивувати рідних стравами власного приготування, висока кухня — одне з моїх улюблених занять.
— Як поза роботою складаються стосунки з колегами?
— Ставлення визначається їхньою порядністю, працездатністю, готовністю доводити все до пуття. Не можу не згадати про особливі заслуги деяких із них перед районом, містом. Серед таких — обраний народним депутатом України Іван Бушко (донедавна — перший заступник голови Закарпатської облдержадміністрації. — В. Б.), головний лікар райлікарні Надія Онисько, директор державного коледжу Олена Бабинець. Кожен, без перебільшення, є патріотом своєї землі, щедро витрачає енергію життя на добрі справи. Я теж намагаюся бути такою.
Василь БЕДЗІР, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Тетяна ГРАБ. Народилася 28 листопада 1962 року. Закінчила технікум електронних приладів, Ужгородський державний університет (за спеціальністю «економіст»). Працювала монтажницею радіоапаратури, бригадиром, майстром дільниці, економістом планового відділу райвиконкому, офіцером райвідділу УМВС. З 2003 року до середини 2011-го — перший заступник, начальник державної податкової інспекції.
Мати двох доньок, бабуся п’ятьох онуків.
