Михайло ЯЦЮК, перший заступник голови Держводагентства
Нині в усьому світі екологи б’ють на сполох. Щороку кількість і якість водних ресурсів на планеті знижуються, тоді як потреба в них зростає. Яка ситуація в Україні в цьому плані та які заходи вживає держава для поліпшення ситуації — на ці та інші запитання читачів газети відповідав під час «гарячої» прямої лінії «Урядового кур’єра» перший заступник голови Держводагентства Михайло ЯЦЮК.
Меліорацію відновити самотужки не вдасться
Зоя Миколаївна ШИШ, Житомирщина:
— Нині водогосподарські організації області обслуговують лише міжгосподарські меліоративні мережі, тоді як внутрішньогосподарські (що раніше перебували на балансі колгоспів і радгоспів) фактично безгоспні. У кращому разі вони на балансі сільрад. Але це їх не рятує, бо у сільських і райрад немає коштів на реанімацію системи і фахівців-меліораторів. Тим часом ідеться про цілісну меліоративну систему. Як вирішується це вкрай болюче питання на рівні держави?
— Ви, мабуть, знаєте, що торік уряд доручив нам переглянути пріоритети та підходи до меліорації земель в Україні, бо наша держава поставила перед собою амбітне завдання: вийти на високий рівень агровиробництва. У країні 5,5 млн га меліорованих земель, з них 3,3 млн — осушених, 2,2 млн — під зрошенням. Активно використовувати можемо приблизно 3 млн га осушених земель, але не робимо цього. Причини ви вже озвучили.
Свого часу внутрішньогосподарські мережі було передано з державної у комунальну власність. Коштів і фахівців для їх утримання не було. Як наслідок — маємо розірвану систему. Взяти і відновити її самотужки держава не може. Тому за завданням Кабміну Українська академія аграрних наук нині відпрацьовує механізми залучення інвесторів для ефективного використання меліорованих угідь, які можуть приносити зиск державі, бізнесу і громаді. Загалом у відновлення інженерних мереж потрібно вкласти майже 18 млрд грн. Так, як це роблять деякі села Херсонщини, де по-господарськи поставились до внутрішньогосподарських мереж. Там за їх допомогою отримуються кількамільйонні прибутки, вирішуються соціальні питання громад тощо.
У деяких селах мережі викопали на металобрухт: там або розриви у системах, або нема дощувальної техніки. Як наслідок — недоотримують дві третини врожаю. Але це в кращому разі. В гіршому — через брак водовідведення, замулення або заростання щойно сходить сніг чи випадає дощ — село опиняється у воді (погреби, вулиці, пасовища).
У нас уже є певні позитивні зрушення щодо зрошуваних земель. Зокрема нині понад 300 сільрад виявили бажання передати зрошувані угіддя назад — із комунальної у державну власність, щоб ми навели там порядок і передали їх в ефективне використання інвесторам. Думаю, на зрошуваних землях відпрацюємо механізм і продовжимо цю роботу в зоні осушення. Хоча з останніми складніше, бо зрошення дає реальний сезонний результат. Як людині скажеш, що корова пасеться на осушеному пасовищі й підтримання його в належному стані потребує грошей?
Ще коли я навчався в університеті, під час лекції професор сказав: тривають дискусії, що таке меліорація — благо чи зло? Одні скажуть, що зло, бо ви осушили болото, інші — що благо, бо тут стало можливо жити, з’явилися дороги, магазини, школи і село вже не відірване від навколишнього світу. А якщо ще є можливість вирощувати на цих землях сільськогосподарські культури — це прогрес.
Усі ці питання слід регулювати на науковому рівні. Має бути раціональне природокористування і межа, визначена наукою, переступати яку не можна. Думаю, в Україні її ще не перейшли. У нас 7% меліорованих земель, тоді як у США та Індії — приблизно 30%: через потребу прогодувати велику кількість людей.
Україні треба збільшувати площі зрошувальних земель. Фото з сайту nrcs.usda.gov
Нині з огляду на кліматичні зміни Україна взяла курс на осушувально-зволожувальні системи, які дають змогу під час повеней і надмірного надходження води відводити її, а під час посухи, навпаки — пускати її на поля. Підтвердження обраного курсу — те, що Житомирщина, де зазвичай надмір води, у 2007 році увійшла до числа областей, що постраждали від посухи.
Канали і водосховища рятують річки
Наталія Олександрівна, м. Дніпропетровськ:
— Де брати водні ресурси для меліорації, якщо річки міліють і перебувають у кричущому екологічному стані?
— Важко повірити у цьогорічні 40 градусів спеки влітку. Але вони були і показали проблеми. Думаю, мало хто знає, що Україна — це водонезабезпечена країна. Ми на одному з найостанніших місць серед країн Європи із водозабезпечення на душу населення. На людину припадає лише 1 тис. кубометрів води на рік, тоді як, за висновками екологічної комісії ООН, має бути не менш як 1700. Маємо визнати, що кількість водних ресурсів для використання в нас обмежена. Тому їх необхідно використовувати раціонально і відповідно до економічних і екологічних пріоритетів.
Для гарантованої водозабезпеченості маємо регулюючі ємкості й систему перерозподілу стоку. Нині ми вже 1,5 млрд куб. м води подали на зрошення і вийшли на рівень 1990 року з водозабезпечення аграріїв, коли був економічний пік. Ми готові забезпечити навіть більшу потребу аграріїв у воді.
— Як саме?
— У нашій країні побудовано 1103 водосховища. Щороку вони наповнюються і, коли настає маловоддя, використовуються для забезпечення потреб населення і всіх галузей економіки.
Маємо також проблему нерівномірного розподілення водних ресурсів у регіонах. Найбільше їх на північному заході (це Волинь, Закарпаття, Прикарпаття), найменше — на південному сході. Тоді як в останньому потреби у воді найбільші, з огляду на густоту населення і наявність водоємної промисловості. Для розв’язання цієї проблеми в країні створено 5 великих каналів, які перерозподіляють водні ресурси.
Так, каскад дністровських водосховищ, де акумулюється 43 кубокілометри води, забезпечує всі потреби у воді населення, промисловості, комунальних служб, сільського господарства. Північно-Кримський канал (понад 400 км) забирає воду з Каховського водосховища і транспортує її в Крим аж до Керчі. За рахунок цього забезпечується 85% водопотреб півострова. Канал наповнює наливні водосховища Криму. Управління Головного Каховського магістрального каналу, крім зрошення Запорізької та Херсонської областей, забезпечує водними ресурсами й Приазов’я. Канали Дніпро — Донбас і Сіверський Донець — Донбас працюють на Харків і Донецьку область. Канал Дніпро — Інгулець та Інгулецька система каналів забезпечує водою Криворіжжя, Миколаївщину і Херсонщину.
— А як щодо якості води у водних об’єктах та тієї, що п’ємо?
— Звичайно, у спекотний період внаслідок антропогенного навантаження є загрози її погіршення. У нас працює система моніторингу за якісними гідрохімічними показниками, і ми відповідаємо за якість води в місцях комплексного використання водних ресурсів (за бактеріологічні — СЕС). За певних загроз якість води поліпшується шляхом проведення екологічних попусків і водообміну.
Загрози і погіршення були на великих річках: Сіверському Дінці, Південному Бузі та Росі, й на інших — середніх і малих.
Річки нині певною мірою зарегульовані. Влітку їх течія уповільнюється. Коли із зарегульованих водойм певна кількість води скидається, робиться штучний паводок і якість води поліпшується. Приміром, для Кременчука за зверненням міської ради ми відпрацювали з енергетиками об’єм скидів води (не залпом, а час від часу), і якість води там поліпшилась. А на Дністрі щороку робимо екологічні попуски, що сприяє створенню умов для рибництва (обводнюються плавні Дністра) і поліпшення екологічного стану пониззя Дністра, звідки бере воду Одеса.
— То сьогодні з крана тече вода для технічних потреб чи її можна пити?
— Про це слід запитати у представників житлово-комунального господарства. Адже ми відповідаємо за якість води в місцях водозаборів, а вони — за те, що тече із кранів.
— Які області є проблемними з водозабезпечення?
— Донеччина, Дніпропетровщина, Луганщина, Миколаївщина, де поверхневі водні об’єкти за природними умовами належать до солонуватих. Кількість солей там від 1,5—2,5 грама на літр, отже, вода не відповідає ДСТУ для джерел централізованого питного водопостачання. Завдяки системі каналів і попускам води нам вдається знижувати мінералізацію до 300—400 млг на літр, а жорсткість — з 9 до 6 ммоль/дц3, тобто до стандартів (наприклад Краснопавлівське водосховище).
— До речі, як відомо, у нас у країні приблизно тисяча населених пунктів, де зовсім немає води.
— Якщо точніше, то їх 1323 — в 16 областях. Туди воду завозять водовозами, і там проблема водозабезпечення найгостріша, бо немає ні питної, ні технічної води.
Чинність державної цільової програми з централізованого водопостачання завершилась у 2010 році. Нині ухвалено іншу програму, якою передбачено витратити у 2013-му 62 млн грн на водозабезпечення цих населених пунктів. Там, де є технічна вода, слід ставити індивідуальні системи очистки. Дунай за радянських часів вважали стічною канавою Європи і води з нього не використовували. Тепер там побудовано сучасні очисні споруди і вирішено гостре питання водозабезпечення десятків населених пунктів Одещини.
Нині стоїть завдання завершити будівництво Іванівського водопроводу, який готовий на понад 60%. Вклавши туди кошти, матимемо соціально-економічний ефект і вирішимо питання водозабезпечення Херсонщини.
Коли штрафи до лампочки і винних немає
— За останні тижні в Україні випала 2—3-місячна норма опадів. Як з’ясувалося, великі міста не можуть упоратися з великою водою. Автівки у деяких районах у прямому сенсі пливли, а не їхали. Не кажучи вже про те, що у річки, зокрема в Дніпро, потрапили стічні води зі станцій аерації. У чому, на вашу думку, проблема і хто в цьому винен?
— Насамперед це прорахунки проектувальників і комунальних служб, які планують забудову урбанізованих територій. Вони мають їх виправити, побудувати там, де це потрібно, очисні споруди тощо. Приміром, у Вишгороді слід збільшити водойму, побудувати очисні споруди, щоб не було загрози для Києва. Бо, на жаль, вода з каналізації не завжди потрапляє на очистку і скидається безпосередньо у Дніпро. Коли стоків небагато, цього ніхто не помічає. Коли ж об’єми зростають, то проявляється шкідлива дія забруднення води: те, що Українка скидає, Дніпропетровськ виловлює, потім Херсон і так далі. У нас навіть є девіз: «Думати про того, хто живе нижче за течією». Адже з Дніпра п’ють воду 30 млн людей.
— А як щодо відповідальних? Вони хоч штрафи заплатять?
— На це запитання має відповісти Державна екологічна інспекція, яка повинна зробити припис і оштрафувати Вишгородську міськадміністрацію чи комунальне господарство міста, що є замовниками і контролерами проектів.
— Як розумію, суми мізерні?
— Так, на жаль, кількість забруднених стічних вод з роками не зменшується, а очисні споруди ніяк не запрацюють належно. Щоб якось подолати це негативне явище, ми вирішили подивитись, як із ним упораються країни-сусіди. Як з’ясувалося, там вельми жорстке покарання за скидання стічних вод без очистки. Зокрема у Румунії за це дають 5 років ув’язнення(!). Тоді ми запропонували зміни в Адміністративний кодекс. Але на погодженні юридична служба відповіла, що Кримінальний кодекс не може бути більш ліберальний, ніж Адміністративний. Спочатку зміни треба вносити в нього. На цьому все й зупинилося.
Зрошення розширять на 900 тис. га
Михайло Михайлович, м. Тячів:
— Як відомо, уряд доручив Держводагентству разом з Мінагрополітики почати відновлювати систему зрошувального землеробства. Як просувається робота нині? Чи прийнято вже відповідну програму і чи є фінансування?
— Восени 2011 року Держводагентство за дорученням уряду провело інвентаризацію системи зрошення. І дійшло висновку, що з 2,2 млн га системи, які функціонували за часів СРСР, можемо реанімувати і додати до тих, що нині діють (майже 700 тис. га площ під зрошенням), ще приблизно 900 тис. га. Урядове завдання — вжити для цього всіх заходів.
За нашими висновками, потрібно насамперед відновити виробництво власної дощувальної техніки на первомайському заводі «Фрегат» і збудувати для цього ще один. Бо самотужки «Фрегат» швидко не осилить потребу аграріїв — 20 тис. одиниць. На жаль, нині, не маючи альтернативи, сільгоспвиробники купують іноземні зразки. Тепер у них у роботі приблизно 5—6 тис. дощувальних машин. Обирають хто що може: за кольором, за брендом, за ціною. А того, що вони не підходять для нашої системи і її розбалансовують, і не знають. А потім дивуються, чому виникають проблеми з водопостачанням. Річ у тому, що наші насосні станції, як правило, високонапірні, а закордонні машини — низьконапірні. Виникає технічний дисбаланс. Тому нам потрібно переглянути можливості системи і виготовляти під неї техніку.
Зрозуміло, підняти одночасно 900 тис. га системи ми не зможемо. Для цього потрібні дуже великі гроші: приблизно 18 млрд грн, і нам їх ніхто не дасть. У держави їх немає, а інвестор так не ризикуватиме. Тому ми вивчили окремі території в Криму, Одесі, Херсоні й Дніпропетровську, де за певних затрат, починаючи з 10 тис. га, можна безболісно починати відновлювати систему. Держава має виділити на старт приблизно 40—50 млн грн. Коли певну частину системи буде відновлено, зможемо знайти їй ефективного власника або ж держава в особі держпідприємства самостійно їх використовуватиме. План на наступний рік — 52 тис. га.
Зовсім недавно ухвалено закон про загальнодержавну Програму розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну Дніпра до 2021 року, де передбачено кошти на реконструкцію і відновлення меліоративних систем.
— Що ви робитимете з цими 52 тис. зрошуваних гектарів — віддасте в оренду чи продасте? І що це за землі — державні й комунальні? Чи є серед них приватні?
— Земельні відносини, а також право власності на неї зачіпатись не будуть. Ми відновлюватимемо, реконструюватимемо систему зрошення для ефективного її використання та отримання гарантованого врожаю сільськогосподарських культур.
— А як бути із власниками?
— Щоб це питання вирішити, потрібно підготувати новий проект закону «Про меліорацію земель» і зміни до низки чинних документів — Земельного і Податкового кодексів, Закону «Про трубопровідний транспорт» тощо. Під час передачі землі з комунальної у приватну власність треба заплатити ПДВ. А це великі кошти, яких не мають ні держоргани, ні місцеві жителі. У Законі «Про меліорацію» ми прописуємо відповідальність за невикористання зрошувальних земель. Якщо вони не використовуються, їх або вилучатимуть з обігу, або викуповуватимуть, або змусять використовувати.
Закон «Про трубопровідний транспорт» підказав на прикладі нафтогазовиків, як вирішувати питання доступу до інженерних споруд на розпайованих землях. Включення у нього меліоративних систем дасть змогу використовувати зрошувальні землі за призначенням, а не консервувати їх. Бо часто буває так, що люди не використовують їх і не продають.
Катерина Василівна ЛУЦЕНКО, керівник агрофірми «Злагода» (Василівський район Запоріжжя):
— Сільгоспвиробники готові інвестувати в оновлення меліоративної системи, але їм потрібні дешеві й довгі кредити — 10% річних на 10—15 років.
— Розробка компенсаційного механізму здешевлення кредитів для сільгоспвиробників на використання зрошення у сільгоспвиробництві є одним із пунктів у плані невідкладних дій з відновлення 900 тис. га. Ми разом з Мінфіном і Мінагрополітики нині відпрацьовуємо цей механізм як один із стимулів використання зрошення в агровиробництві. Думаю, банки із задоволенням підуть назустріч.
Cтавки — не приватна власність!
Григорій Петрович КУЗИР, Житомирщина:
— В області майже 1850 водойм різної величини, близько третини їх перебуває в оренді. Здебільшого рішення про передачу водних об’єктів у користування приймали райдержадміністрації, що часто призводило до конфліктів на місцях, бо інвестор забороняв жителям використовувати водойми (купатися, ловити рибу, випасати поряд худобу тощо). Чи планується прийняття єдиного для країни порядку передачі водойм в оренду, який би враховував інтерес держави і громади?
— Ця проблема характерна не лише для Житомирщини, а загалом для України. У нас у країні майже 48 тис. ставків, із них третина — в оренді. У кожній області облрада або облдержадміністрація ухвалює власний порядок, яким визначає механізм їх передачі в оренду. Тобто в кожній області він різний. Оскільки законодавчо це не врегульовано, виникає чимало запитань. Приміром, щодо визначення розміру плати за оренду або реалізації права загального користування.
Саме тому Держводагентство спільно з Мінприроди розробили проект закону, що вносить зміни до Водного і Земельного кодексів щодо врегулювання цих питань. Нині він перебуває на погодженні в заінтересованих центральних органах виконавчої влади.
— На Житомирщині 65 водоймищ перебувають на балансі водогосподарських організацій. Згідно з постановою КМУ №786 від 04. 10. 1995 р., орендна плата за використання державних водойм становить 10% оціночної вартості. Якщо порахувати у грошах, виходить надто дорого і здебільшого відлякує інвестора. Як наслідок — держава не отримує надходжень від свого майна. Чи планується розв’язання цієї проблеми?
— Справді, до прийняття цієї постанови урядом ми мали більше можливостей для залучення додаткових коштів на утримання в належному стані гідротехнічних споруд, що є вельми дорогим процесом, і ефективного використання держмайна. Нині агентство залучило експертів для вивчення цього питання і внесення відповідних змін у законодавство. Від цього виграють держава, бізнес і регіони, де це майно розташоване.
— Коли орендарі можуть обмежити загальне користування ставками?
— Ніколи. На жаль, наші люди не знають законодавства. Нині можна взяти в оренду Київське чи Кременчуцьке водосховище і не дозволяти там ні купатися, ні на катерах кататися… Бо якщо Водний кодекс дозволяє брати в оренду ставки, то Земельний — острови, болота, озера, водосховища. Це був би абсурд, від якого страждали б не лише жителі, а й енергетики, рибництво, комунальники тощо. Тому коли ми вносили зміни в Земельний кодекс, то вписали, що в оренду можуть надаватися лише ставки і водосховища до 5 млн м3 (тобто не комплексного призначення).
Щодо ставків, то в договорі про оренду має бути зазначено, що ставок призначений для вирощування риби і рибальство заборонено, або дозволене одним гачком за умови додаткової оплати. Крім того, орендар має зробити інформаційний стенд і поставити його біля водного об`єкта з тим, щоб повідомити жителів навколишніх сіл, що ставок в оренді і його орендує той-то, телефон такий-то, договір такий-то і обмеження такі-то. Але при цьому не можна забороняти купатися чи напувати худобу. Це неправильно. У нас часто буває: якщо взяв в оренду, то це вже моє — паркан поставив і загородився від світу.
Віктор ПОЛІЩУК, с. Паволоч Попільнянського району Житомирщини:
— Як вирішується доля артезіанських свердловин, що свого часу були на балансі реформованих колгоспів? Не секрет, що частина їх нині безгоспна і покинута напризволяще, що загрожує забрудненням підземних вод.
— Місцева влада має взяти їх на баланс і експлуатувати. Це питання балансоутримувача. Якщо ж свердловини не потрібні, їх треба законсервувати або затампонувати. Ми окремо розглянемо це питання, якщо воно актуальне для Житомирщини.
Часто до нас звертаються з населених пунктів, де зовсім немає джерела води. Там ми можемо пробурити свердловину, але ми передаємо її на баланс місцевих органів влади. На експлуатування всіх свердловин в агентстві не вистачить ні людей, ні коштів.
Винаходи є, грошей бракує
Григорій Дмитрович, винахідник, м. Черкаси:
— Я винайшов і запатентував просту, дешеву й надійну в роботі роторно-флюгерну вітроенергетичну установку потужністю від 5-100 кВт, захищену від блискавок, буревіїв, штормових вітрів тощо, яка може працювати як водокачка. Прошу розглянути можливість її використання у водному господарстві. Відомо, що водопостачання потребує колосальних витрат електроенергії, а обленерго щороку зменшує ліміти. Мій винахід надасть можливість заощаджувати енергію, виробляти її в осінній, зимовий і весняний період, а влітку, у періоди посухи та потреби поливу полів забезпечувати їх зрошування. До речі, вона вже працює на території місцевого університету імені Богдана Хмельницького.
— Цікава пропозиція. Наші фахівці з вами зв’яжуться, аби вивчити принцип дії установки, її технічні характеристики. Ми використовуємо винаходи наших фахівців та сторонніх, якщо вони того заслуговують. Тим більше, ви прогнозуєте велику енергоекономію, а тепер це проблема №1.
Нам бракує електроенергії. Нині вже подано майже 1,5 млрд м3 води, а це великі енергозатрати. Уряд поставив перед нами завдання: збільшити площі зрошення в Україні, бо це гарантія продбезпеки. До того ж, аби виконати амбітні плани — стати житницею Європи і вийти на рівень 80 млн тонн зерна за рік, — треба зрошувати принаймні 1,5—3 млн гектарів. Зараз проводимо розрахунки і розробляємо економічні механізми для залучення під це інвестресурсів. Розуміємо, що без сучасних водо- і енергоощадних технологій на цю цифру не вийдемо.
— Чи багато винахідників звертаються з подібними пропозиціями? І чи виділяють гроші на впровадження їхніх розробок?
— Звертається дуже багато, особливо під час паводків. Кожен упевнений, що саме він знає краще за інших, як розв’язати проблему. Навесні малюють схеми дамб, улітку і в посуху — насосів. Принцип дії: ставиш посеред річки, крутиш педалі — і вся Україна з водою.
Люди не завжди уявляють масштаби проблем. Цього року Прем’єр-міністр побував у нас і ми показали йому головну насосну станцію управління Головного Каховського магістрального каналу, запроектовану в радянські часи. Її потужність — 360 кубометрів води за секунду. Будинок станції — 9-поверховий і навіть вищий, із потужними агрегатами, які оводнюють маловодні регіони — Херсонщину і Запоріжжя. Ця станція не йде у жодне порівняння з тим, що пропонується. Щодо фінансування, то винахідникам краще звертатись у профільні інститути або до приватних інвесторів, які обов’язково відгукнуться, якщо винахід їх зацікавить і матиме економічний ефект.
До речі, нині ми активно використовуємо сонячні батареї й теплові насоси, аби задовольняти власні потреби в енергетиці на півдні. Бо нам за рік потрібно для зрошення 500—600 млн кВт/год електроенергії. Держава виділяє кошти на 40%, решту виробляємо самі та купуємо за кошти, що їх сплачують водокористувачі. Це, зрозуміло, відбивається на собівартості агропродукції, адже за останні роки ціна на електроенергію зросла втричі.
«Пряму лінію» підготувала і провела Галина ІЩЕНКО, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
