У столичному Будинку художника до Дня Незалежності презентується «Молоде мистецтво молодої країни»
Людмила ЯНОВСЬКА, Світлана СКРЯБІНА (фото),«Урядовий кур’єр»
Про несподівану річ, яка впадає в очі одразу, тільки-но переступаєш у столичному Будинку художника поріг 3-го поверху, де по 31 серпня експонуються 230 художніх творів молодих митців країни віком до 35 років, міські діти запитають: «А що це таке?» В українських селах, упевнена, ще не одна зі стареньких жінок використовує пральну дошку за призначенням, ставлячи її нахилом у ночвах чи тазику з мильною водою. Та що змогло перевтілити цей нині вже архаїчний предмет жіночого побуту попередніх поколінь у мистецький витвір? Три керамічні фігурки селянок: одна вже скотилася з його ребристої поверхні, друга ще летить по ній униз, а третя дивиться згори на те, що чекає і її. І лаконічний підпис: «Хвиля 32». Я не рахувала, скільки тих металевих «хвиль» на пральній дошці, може, й 32. Не знаю, які метафори й символи мав чи мала на думці К. І. Рідзель з Києва (прикро, що у підписах до робіт уніфікували авторів ініціалами, не зазначивши їхніх імен). Але мені цим числом ніби стріляє в скроню з нашої багатостраждальної історії 1932 рік, коли хвиля більшовицьких репресій змивала з української землі мутною водою жахливих змін, перемішаною з кров’ю, справжніх господарів-годувальників як ворогів народу, вичавлюючи з них, немов бруд з одягу при його терті об пральну дошку, найкращі людські якості і саме життя.
Продовження цієї болісної незабутньої для нашої Вітчизни теми — і в картині О. Федотова із Севастополя «Воркута»: концтабірні бараки, де згинуло стільки українців… І на ділянці землі по сусідству з Будинком художника, біля Торгово-промислової палати, де ще від часів князювання Ярослава Мудрого кілька разів поставав Стрітенський храм, а кам’яний, збудований 1861 року, розписаний побратимом Тараса Шевченка художником Іваном Сошенком, саме в тридцяті роки минулого століття знищений більшовиками.
Три загадковості на тлі "Голландських вікон".
Торік Містобудівна рада Києва затвердила проект відбудови Стрітенської церкви. А нині на її місці діє каплиця: звідти завітали на виставку протоієрей Сергій Ткачук та парафіянка Любов Гордилюк. Пані Люба вишиває для каплички хоругви, ікони, рушники. А її духовно-мистецький дебют на виставці в Будинку художника — створений за кількома техніками вишивання, зокрема бісером, перлами та інкрустуванням, образ святого Миколи Чудотворця, світлий погляд якого благословляє відвідувачів виставки на добрі помисли і вчинки.
Сажотрус — вже персонаж, ніби з казки.
Ностальгійно розчулила мене вишукана скульптурна композиція — «Сажотрус» О. Кузьміна. Не довелося зустрітися з представниками цієї прадавньої професії в Україні. А 1988 року пощастило познайомитися зі справжнім естонським сажотрусом у Таллінні, де тоді ще були будинки з пічним опаленням, їх зігрівав живий вогонь. За блискучі гудзики на професійній формі сажотруса недолюблювали собаки, норовлячи відпанахати шмат тканини від штанів; остерігалися близько стояти поруч пасажири в транспорті, та за нагоди умудрялися відкручувати металеву «волосину» від його щітки — на щастя; а зустрічні перехожі, особливо дівчата, навіть просили його хоч трішки забруднити їм сажею обличчя, бо тоді, кажуть, щаститиме увесь день… Тож і «Сажотрус» із бронзи й дерева привертав до себе увагу не лише мистецькими принадами, а й казковою аурою.
Цю ілюстрацію кожен може трактувати по-своєму.
У живопису, графіці, скульптурі, декоративно-прикладному мистецтві світ постає на виставці з нових ракурсів, з неочікуваних поглядів та творчих ідей найяскравіших молодих представників різних мистецьких шкіл України. Це критикам розкладати «по поличках» їхні досягнення й прорахунки складними варіаціями суто специфічних термінів, за якими, буває, губиться сам предмет обговорення. Мене, як звичайного глядача, виставкові твори зворушували насамперед цікавими асоціаціями, метафорами й емоційними нюансами. Хотілося розгадати «Зимовий сон» насіння на сухих соняхах з полотна киянки А. Гусарової; відчинити двері й дізнатися, куди й до кого вони спрямовують, на картині «Квітковий дворик» (автор І. Кветка з Миколаєва); поринути в «Спогади вітру» (В. Грицюк, Вінниця) й намилуватися «Останніми квітами осені» (Д. Бовкун, Київ) та стародавньою мальовничою сільською вуличкою з картини «Рідна земля» А. Толстухіна з Харкова…
Чи не з неї написана ця картина.
