Часто буває так, що після втрати близької чи знайомої людини з їх числа ми починаємо шкодувати, що мало знаємо про їхній бойовий шлях, за який подвиг і чим вони були нагороджені. Ще менше ми знаємо або взагалі нічого не знаємо про подвиги і нагороди учасників бойових дій навіть з числа близьких людей, які загинули на війні.
Так було і з моїми родичами. В 1975 році через архів Міністерства оборони тепер уже колишнього СРСР мені вдалося розшукати орден Слави 3-го ступеня мого родича Івана Талімоновича Ширченка, жителя села Йосипівка Малинського району Житомирської області, яким він був нагороджений в 1944 році. Нагороду Іван Талімонович не отримав у роки війни, оскільки був тяжко поранений і довго лікувався в різних госпіталях, а після виписки за станом здоров’я признаний не придатним для подальшого проходження військової служби.
Зустрічалися ми з Іваном Талімоновичем дуже рідко, а тому, на жаль, мені не вдалося за його життя дізнатися, за що конкретно він отримав високу солдатську нагороду. І ось недавно, згадавши цю історію, я зайшов на офіційну сторінку архіву Міністерства оборони Росії «Подвиг народа» — колишнього архіву Міністерства оборони СРСР — і знайшов нагородний лист на червоноармійця-розвідника 1130-го стрілецького Тернопільського полку 336-ї стрілецької Житомирської дивізії І. Т. Ширченка. Ось що сказано в нагородному листі про заслуги Івана Талімоновича.
«Товарищ Ширченко в боях за деревню Кселикенци 20.08.1944 года, действуя со взводом пешей разведки, проявил смелость и отвагу, под сильным огнем противника ползком пробрался в деревню, выявил огневые точки противника, которые были уничтожены огнем нашей артиллерии.
При захвате пленного в р-не Юзефув 10.10.44 г. тов. Ширченко ворвался в немецкие траншеи, уничтожив 2-х немецких солдат, обеспечил группе захват пленного». Так завдяки Інтернету мені вдалося дізнатися про бойові заслуги родича.
Через цей веб-сайт також дізнався про бойові нагороди батька жительки села Пристанційного Малинського району Житомирської області Любові Миколаївни Козлової — гвардії старшини, виконуючого обов’язки командира шабельного взводу 21-го гвардійського кавалерійського полку Миколи Івановича Філоненка. Медаллю «За відвагу» його нагородили за те, що в бою 20.09.1944 року він знищив 10 фашистів. А от орден Слави 3-го ступеня, до якого воїна представили за вміле керівництво шабельним взводом 05.02.1945 року під час бою на лівому березі річки Одер, а також за особисту мужність та відвагу, бо, незважаючи на поранення, продовжував керувати взводом ще й знищив 4 фашистів, йому так і не вручили. Наступного дня він помер від ран.
Дочка знала, що батько загинув у Німеччині, однак, де конкретно — ні. Не знала і про його нагороди. Тепер це відомо всій родині, а держава щомісячно доплачуватиме їй як інваліду з дитинства за нагороди батька 213 гривень до пенсії.
Нині вирішується питання щодо вручення ордена героя дочці. Однак питання це дуже непросте. У відповідності з рішенням Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України від 1993 року та роз’ясненням Головного управління кадрів Міноборони від 1999 року особам, які були нагороджені за часів СРСР, але своєчасно не отримали нагород, передбачено вручення відповідних довідок про нагородження.
Для цього слід звернутися до районного (міського) військового комісаріату з підтверджуючими документами, а в разі відсутності таких — для оформлення відповідного запиту до Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (м. Подольськ, Московської області). Бо нагородну систему колишнього СРСР було скасовано без передачі правонаступництва країнам СНД: нагороди неіснуючої держави в Україні не виготовляються та нагородження ними не проводиться.
Дуже шкода, що склалася така ситуація, бо довідка про нагородження мало компенсує саме вручення. Адже нагороди не просто символ воєнних заслуг колишніх вояків, а й сімейна реліквія, яка передається у спадок. Ось тому доньці солдата доводиться звертатися в різні державні установи Російської Федерації (архів Міністерства оборони м. Подольськ, Міністерство оборони, посольство Російської Федерації в Україні).
