У столичному планетарії демонструють дивовижне нині вбрання наших бабусь і прабабусь
Дмитрій БУДКЕВИЧдля «Урядового кур’єра»,Світлана СКРЯБІНА (фото),«Урядовий кур’єр»
«Відсуньте камери», «відійдіть, будь ласка» — лунали прохання глядачів до журналістів — важко сказати, кого було більше, але місця всім не вистачало. Відкриття музею історії моди відзначилося величезною кількістю відвідувачів, адже експозиція Марини Іванової однозначно стала «машиною часу» для всіх, хто завітав сюди.
Організатори не змусили глядачів довго чекати. Рівно в означений час у холі Київського планетарію розпочався невеличкий перформанс, що став своєрідним прологом до всієї події. Ведуча у яскравій вечірній сукні та з фотоапаратом на плечі оголосила про вихід на публіку акторів, які покажуть весільні наряди сільських та міських жителів, — для порівняння. Близько десяти хвилин приготувань та неспішного одягання всіх елементів вбрання передували лише одній хвилині дефіле перед телекамерами. Одягала дружка, яка також була у старовинному костюмі з колекції Марини Іванової. Довге очікування лише посилило момент виходу, що завершилося бурними оплесками. Червоні, білі, чорні кольори на вишитих сорочках та стриманіша окраса міських костюмів наречених — особливості тогочасного одягу.
Марині Івановій є чим вразити відвідувачів.
Презентація сільських молодят супроводжувалася співом дуету жінок, що нагадував карпатські мотиви. А міська наречена вбиралася вже під звуки класичної скрипки. Після неї пройшло три пари маленьких діток з вінтажними іграшками від творчої майстерні «Ладосвіт».
Марина Іванова розповіла про основні проблеми та сподівання щодо розвитку музею: «Колекція може конкурувати і з Америкою, і з Голландією. Бракує лише приміщення. Але я впевнена, що воно у нас буде».
Планетарій — аж ніяк не пов’язане з історією моди місце — послугував своєю залою для поціновувачів старовинного одягу. «В Києві дуже мало майданчиків, де є 500—700 квадратних метрів. Мені ще б більше місця — я б ще виставила. Мені є що показати», — з гордістю додала господиня дійства.
Після презентації весільних вбрань вона запросила всіх до виставкового залу. Під вальс Йоганна Штрауса «Весняні голоси» гостям відкрилася експозиція. У залі представлено близько 80 костюмів епохи XIX століття, а точніше, від 1800 до 1920 року.
Після презентації відвідувачі споглядали експозицію під «Весняні голоси» Штрауса.
Найдорожчий експонат — бальна сукня 1904 року. Чорна краплинка на світло-сірому шифоні. Ліф із внутрішнім подвійним корсетом, розцяцькований пензликами з китового вуса. ¢удзики фарфорові, спеціально для сукні привезені з Австрії. На виставці демонстрували переважно одяг, який носили у Західній Європі та Америці. Хоча деякі експонати носила і київська знать. На манекенах можна знайти кілька костюмів, що залишилися у спадок від бабусі, прабабусі, прапрабабусі...
Власне, з цього й почалася колекція — всього лише з одного капелюшка. «Знаєте, коли вкладено колосальну працю, коли річ реставруєш рік, знаєш кожну дірочку, в тебе просто не вистачить мужності одягти її. Раптом трісне. Я до цього ставлюся дуже трепетно. Це ж музейні речі».
Чи то сон, чи то «вперед у минуле».
За опитуванням «Урядового кур’єра», багато з відвідувачів музею виявили бажання носити такі костюми навіть зараз. «Журналісти часто запитують, скільки коштує ця колекція. Але тут не можна відповісти. Це справжня машина часу, її неможливо оцінити», — зазначила ведуча заходу.
Скласти один повний експонат насправді дуже важко. Не вистачає, наприклад, капелюшка. От і доводиться Марині залучати до колекціонування всі сили: то подруга з Австрії привезе, то на антикварному ринку купить. Для завершення костюма господиня його фотографує та малює — тільки тоді складається вже «готовий» костюм.
«Виставка просто шикарна, немає слів», — розповідає нам Аня, член благодійної організації «Шлях до майбутнього» та один з організаторів заходу.
Грошей за підготовку дівчата, звісно, не брали, а також зізналися, що відчувають внутрішню потребу створювати подібного роду виставки.
«Ми відтворюємо тогочасний стан, як і в одязі, так і духу, культури. Проводимо паралель між міським одягом та сільським. Марина Іванова, як хранителька цієї колекції, може в подробицях розповісти про будь-який костюм, тому що вона збирала роками кожну модель зі всього світу», — поділився з нами Олексій, актор та співорганізатор виставки.
Уважно пройшовшись залою, можна знайти не лише костюми — тут повно інших старовинних речей: дитячі іграшки, мініатюрні меблі, подушки, віяла, дамські рукавички, фотографії та навіть картина Миколи Беккера, російського художника початку XIX століття. Атмосфера і справді була чудова — гості просто поринали в минуле, на сотню років тому...
