Чоловіки дедалі частіше скаржаться на те, що їх… гноблять дружини
Чомусь заведено вважати, що від насильства потерпають лише жінки. А тим часом це можуть бути і діти, і люди похилого віку, і навіть представники сильної статі. Почувши про останніх, подумала: «Мабуть, світ перевернувся!» А поспілкувавшись із головним спеціалістом Чернігівського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Юлією Велько, переконалася, що якась частка істини в цьому є. Виявляється, певні консервативні підвалини таки похитнулися: торік до фахівців із сімейних питань звернулося четверо чоловіків зі скаргою на те, що їх… гноблять дружини. «А скільки ще посоромилося звернутися!» — додала співрозмовниця.
Чернігівський обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді вже удванадцяте організував для земляків акцію «16 днів проти гендерного насильства». Цього разу в її рамках консультувалися, навчалися та долали стереотипи понад 7300 осіб.
Домашній тиран у спідниці
…Олексій та Марина (з етичних міркувань імена змінено) були зразковим подружжям. Здавалося, гаряча як вогонь вдача дружини і спокійний характер чоловіка ідеально врівноважували одне одного. Все було добре, доки Олексій не втратив роботу. Для нього це стало справжнім шоком, земля ніби пішла з-під ніг. Якби в цей момент дружина його підтримала, кинувся б виправляти ситуацію. Натомість Марина дала зрозуміти, що має чоловіка ні за що: «На цей момент я господиня в домі, ти живеш на мої кошти, тому взагалі не маєш права голосу».
Після цих слів сімейна ідилія розпалася як картковий будиночок, а Олексій, залишившись без співрозмовника вдома, знайшов його… у чарці. Це ще більше роздратувало дружину, і вона посилила пресинг: «У тебе є що їсти, пити, одягнути, є діти, є я, а тобі цього мало, ти ще й до пиятики вдався!»
Важко передбачити, чим закінчилася б та історія, якби чоловік не звернувся до фахівців центру. Вони взялися «розрулити» непросту сімейну ситуацію. Врешті дружина погодилася, що від можливості втратити роботу нині не застрахований ніхто і принижувати в цьому випадку свою половинку — ницо. Хоч вона й зауважила, що сама на місці чоловіка не сиділа б склавши руки, а хапалася б за першу-ліпшу роботу: підмітати вулиці, мити підлогу, носити вантажі тощо, але погодилася, що в Олексія зовсім інший характер і йому оговтатися було складніше. Та найбільше Марину вразили і переконали у власній неправильній поведінці слова дванадцятирічної доньки: «Я теж хочу вийти заміж за чоловіка, яким зможу вертіти, як ганчіркою!» Недаремно ж кажуть, що діти віддзеркалюють усе, що відбувається в родині…
Слабка стать інколи може бути й дуже сильною та небезпечною. Фото з сайту delfi.ua9
«Я її сприймаю як радіо…»
Психологи вважають, що найбільша помилка подружжя — намагатися перевиховати одне одного. Особливо коли замість таких бажаних компромісів лунає деспотичне: «Я сказав(ла)!» А коли при цьому ще й вдаються до кулаків — це вже зовсім крах.
Одна з молодих чернігівських журналісток на засіданні прес-клубу «Ділове слово» цілком серйозно запитала: «А якщо дружина, скажімо, надто пащекувата, дістала чоловіка своїми причіпками, а він ударив її з виховною метою — чи буде це насильством?» Такі погляди свідчать про те, як важко розлучитися членам нашого суспільства зі старими стереотипами. Чому декому з нас так важко засвоїти, що ніхто не має права виховувати іншу людину, застосовуючи для цього силу?
Більше того, за словами Юлії Велько, скаржитися до фахівців нині йдуть і ті чоловіки, які безкарно розпускали руки, а готові до такої ситуації жінки навчилися давати відсіч. Цікава картина: «Допоможіть, я її хотів штурхонути, а вона — здачі дає. Хіба я не хазяїн у домі?!» У такому разі фахівці теж намагаються помирити обидві сторони.
Хоч як це дивно звучить, але багато жінок не хочуть кидати й готові терпіти домашніх деспотів: який не який, мовляв, але ж чоловік, без нього було б зовсім погано. А якщо вміти протистояти його агресивним нападам, то так можна і вік прожити.
І все-таки фахівці наполягають на тому, що претензії на кшталт «А вона мені борщ не такий зварила, та ще й лається!», «А він мені не всю зарплату віддав!» не обов’язково переводити до розряду «кулачних боїв». Можна випустити пар, висловивши все, що накипіло, і просто помиритися. «Все залежить від темпераменту чоловіка й дружини, — підводить риску пані Юлія. — На підвищених тонах у стилі «італійського подружжя» теж можна говорити, але без кулаків і синців».
Зрештою, все залежить від готовності сприймати одне одного такими, якими ми є. Хіба не викликає повагу чоловік, котрий, усміхаючись, зауважує: «Вона в мене завжди кричить, але я її сприймаю як… радіо і не відповідаю. Тому ми живемо мирно».
ПРЯМА МОВА
Катерина КАЛЬНИЦЬКА, член президії Чернігівської обласної організації Спілки жінок України:
