Уже чимало зроблено до 290-ї річниці від дня народження філософа світової величини
Павло ЛАРІОНОВ для «Урядового кур’єра»
Під час роботи «круглого столу» «Наш сучасник Григорій Сковорода», який кілька років тому зініціювали зокрема інституції Національної академії наук України, Держкомтелерадіо, його учасники говорили про поєднання морального вчення видатного філософа з концепцією сучасного розвитку суспільства. І ухвалили рішення про утворення громадського оргкомітету з підготовки і відзначення 290-річчя та 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди.
З-поміж тих, хто розповідає нащадкам про нелегкий шлях Сковороди, і музей у Переяславі-Хмельницькому. Фото надане автором
Світ і себе пізнавали два земляки
Тоді запланували, зокрема упродовж 2012—2022 років відкрити в Києві Державний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди, здійснити повне академічне видання його творів; видати дослідження сковородознавців. Щодо останнього доброго наміру оргкомітету, то він уже знайшов втілення у підтримці титанічної пошукової праці харківського професора Леоніда Ушкалова, який багато років готував повне академічне зібрання творів Григорія Сковороди. Цей монументальний твір на 1400 сторінок уже побачив світ і відзначений високими нагородами. За ініціативи учасників «круглого столу» розпочалася робота над «Енциклопедією Григорія Сковороди». Авторитетне зібрання запропонувало також оголосити конкурс на кращий проект пам’ятника видатному філософові в Харкові. І його вже урочисто відкрито в місті 30 вересня.
А недавно у видавництві «Криниця» вийшла у світ книжка відомого українського публіциста, невтомного дослідника-сковородознавця Володимира Стадниченка «Садівник щастя». Її вже відзначено премією «Золоте перо» Національної спілки журналістів та премією імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності за 2012 рік.
«Життя ж наше — мандрівка»
У простій сірій свитці, з торбиною через плече і сопілкою в руці дванадцятирічний сільський хлопчина вирушив у далекий світ, щоб пізнати його і себе. Це сталося далекого 1734 року.
А більш ніж два століття потому земляк філософа-мандрівника випускник Чорнухинської школи Володимир Стадниченко пройшов повз бронзове погруддя мислителя, зупинив погляд на викарбуваних загадкових словах: «Світ ловив мене, але не спіймав».
Як і Сковорода, юнак вирушав до Києва здобувати освіту, пізнавати світ і себе. Востаннє оглянувши з Горлової гори рідне село, подумки вирішив колись здійснити мандрівку шляхами славного земляка. А яка ж професія, як не журналіста, відображена в пророчій істині Григорія Сковороди: «Життя ж наше — мандрівка». Філософський аргумент великого мислителя припав до душі Володимирові Стадниченку. Набувши багатого життєвого досвіду, він нині втілює у життя свою юнацьку мрію: упродовж багатьох років мандрує шляхами Григорія Сковороди.
Таким Григорія Сковороду бачить художник А. Гончар. Фото з сайту phdpu.edu.ua
Хранителів творчої спадщини — когорта
Результатом його журналістських досліджень стала перша книжка «Іду за Сковородою». Популяризуючи творчу спадщину мислителя і філософа, автор висловлює думку, що його вчення актуальне і в наш неспокійний час. Самовідречення від гонитви за надмірними життєвими благами, дотримання високих моральних чеснот, релігійно-духовних повчань і заповідей — ось що проповідував Григорій Сковорода. Як же бракує цих шляхетних рис нашим сьогоднішнім державотворцям...
«Садівник щастя» — нове відкриття особистості «учителя вічності» (так себе називав Г. Сковорода), змалювання його образу сучасними шанувальниками і послідовниками. Ведучи за собою читача шляхами, якими мандрував Григорій Савич, автор знайомить нас із великою когортою хранителів його творчої спадщини, які обрали його філософію за приклад у житті. Це зокрема Герой України, директор Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Михайло Сікорський, який створив у Переяславі-Хмельницькому музей Сковороди і залишив нам свій заповіт: «Дійдете до поставленої мети, якщо будете йти щодня, якщо будете прагнути, як учив Сковорода, вершини. Сковорода — це справжня людина, наш сучасник. Сковорода — це Україна. Пізнаєте серце і душу Сковороди — відшукаєте істину».
Через міста Глухів, Орел, Москву, Новгород сковородинівський шлях проліг до імператорського Петербурга. Подолавши його, Володимир Стадниченко зустрівся з вихідцем зі Слобожанщини, головою української громади Санкт-Петербурга Миколою Жиглом. Микола Васильович ревно береже в пам’яті сторінку з життя свого славного земляка Григорія Сковороди, коли той був співаком придворної хорової капели імператриці Єлизавети Петрівни, молодшої доньки Петра І. Ось як із височайшого повеління було відзначено студента Могилянки, який став хористом імператорської капели: у царському указі від 2 травня 1743 року про пільги сім’ям українських хористів у списку співаків з Лівобережжя і Слобідської України у групі із 9 альтистів значиться і «Григорій Сковорода Лубенського полку містечка Чорнух». Які ж то були пільги? Вельми привабливі. Батьків придворних хористів, їхніх братів і сестер звільняли від податків, солдатських постоїв та інших повинностей.
Два роки перебував Григорій Савич у північній Росії, а лишився у людській пам’яті донині: своїм музичним талантом, мудрим словом, яке лягло наріжним каменем у началах української й російської філософської думки.
Подорожуючи за Григорієм Сковородою, автор «Садівника щастя» веде нас його дорогами: Пряшів — Братислава — Токай — Відень.
П’ять років перебував український мораліст за кордоном. Це відіграло велику роль у його формуванні як ученого європейського рівня, філософа нової вільної думки, літератора і художника. Будинки у Братиславі й Токаї, в яких свого часу мешкав Григорій Сковорода, прикрашають меморіальні дошки. Голова Спілки українських письменників Словаччини лауреат міжнародної премії імені Григорія Сковороди Іван Яцканин, викладач іноземних мов Шарошпатацького колегіуму, невтомний токайський сковородознавець Вадим Воздвиженський, екскурсовод Токайським краєм Золтан Ковач — давні і постійні популяризатори великого українського мислителя. Нещодавно Володимир Стадниченко і редактор-засновник газети «Дзеркало тижня» Володимир Мостовий побували в токайських садах, зустрічалися з директором міського музею Жолтом Яцком, професором Шарошпатацького колегіуму Денешом Дізнешем, іншими шанувальниками Сковороди. Тепер чекаємо на їхні подорожні нотатки.
«Світ ловив мене, але не спіймав». Не знаємо, що достеменно мав на увазі учитель вічності, але світ його пам’ятає, шанувальники та послідовники донині керуються мудрим вченням філософа.
