ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
і м е н е м У к р а ї н и
08 лютого 2014 року Чернігів Справа № 825/91/14
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лобана Д.В.,
при секретарі Романенко Л.Л.,
за участю представників сторін
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Лисиці О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 16.07.2012 № 0004901720, № 0004881720.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу податкового повідомлення-рішення. Зокрема, висновки про порушення позивачем цивільного та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово - господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. У перевіряємому періоді ФОП ОСОБА_3 співпрацював із ТОВ «АВАНТ-К» та ТОВ «Крокус Компані» відповідно до укладених договорів.
Виконання договорів підтверджується податковими накладними, актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), картками рахунку, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку, видатковими накладними, банківськими виписками.
На підставі виписаних податкових накладних, у перевіряємий період сплачена позивачем в ціні вартості товару сума податку на додану вартість була включена до податкового кредиту.
При цьому, висновки податкового органу про відсутність факту реального виконання договорів із контрагентами, на думку позивача, здійснені без належного аналізу характеру договорів, їх товарності та реальності.
Таким чином, позивач вважає, що правомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «АВАНТ-К» та ТОВ «Крокус Компані», а тому вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на письмові заперечення (а. с. 54-56), в яких зазначено, що ДПІ у м. Чернігові проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2011, за результатом якої складено акт від 26.06.2012 № 1047/17/НОМЕР_3.
Перевіркою встановлені порушення:
- ст. 13, ст 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» та п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР. Внаслідок встановленого порушення ФОП ОСОБА_3 занижено чистий дохід за 4 квартал 2009 року на 5291,65 грн та за 4 квартал 2010 року на 125 000 грн. Донараховано податку з доходів фізичних осіб за 4 квартал 2009 - 2010 року 19543,55 грн;
- п. п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4, п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.5.1. п.7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Внаслідок встановленого порушення ФОП ОСОБА_3 було занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті за листопад 2010 року - на 25000,00 грн та за грудень 2009 року - на 1058,00 грн. Всього донараховано до сплати податку на додану вартість за актом перевірки - 26058,00 грн.
В ході проведення перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_3 здійснено витрати, які не підлягають включенню до складу витрат. Так, підприємцем отримано у ТОВ «Авант-К» послуги (інтернет-реклама, маркетингові послуги, інформаційно-консультаційні послуги) згідно податкової накладної № 213009 від 30.09.2010 на загальну суму 150000,00 грн, в т.ч. ПДВ 25000,00 грн та придбано у ТОВ «Крокус Компані» товар згідно податкової накладної № 1746 від 02.12.2009 на загальну суму 6349,98 грн, в т.ч. ПДВ 1058,33 грн. Разом з тим. вказані господарські операції не підтверджені відповідними належно оформленими документами (актом виконаних робіт та наданих послуг, товарно-транспортними накладними).
У зв'язку із встановленням перевіркою вищевказаних порушень перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.10.2009 по 31.12.2011 встановлено його завищення всього в сумі 26058,00 грн, а саме: за грудень 2009 року на 1058,00 грн, за листопад 2010 року на 25000,00 грн.
Згідно даних автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ТОВ «Крокус Компані» існує розбіжність по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_3 за грудень 2009 року на суму ПДВ - 1058,00 грн.
На підставі викладеного ДПІ у м. Чернігові вважає, що позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень є безпідставними і просить відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3) зареєстрований виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 09.01.2007, взятий на податковий облік в ДПІ у м. Чернігові 15.01.2007 та зареєстрований як платник податку на додану вартість 17.10.2007, що підтверджується актом перевірки (а. с. 11). Ці факти сторонами не заперечуються та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказування.
Судом встановлено, що на підставі наказів від 18.05.2012 № 1059, від 12.06.2012 № 1336 та відповідно до направлень від 29.05.2012 № 1190, № 1191 була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_3, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2011.
За результатами перевірки складено акт від 26.06.2012 № 1047/17/НОМЕР_3 (а .с. 10-28), в якому зафіксовано порушення позивачем:
- ст. 13, ст. 14 Декрету Кабінета Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», п. 5.2 ст. 5 Закону України «про оподаткування прибутку підприємств»;
- пп. 7.2.3, 7.2.4, 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст.7, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі зазначеного акту та викладених у ньому порушень, ДПІ у м. Чернігові прийняті податкові повідомлення-рішення:
- від 16.07.2012 № 0004901720 (а. с. 29), яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 32573,00 грн, в т. ч. за основним платежем 26058,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 6515,00 грн;
- від 16.07.2012 № 0004881720 (а. с. 30), яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 19543,55 грн, в т. ч. за основним платежем 19543,55 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 0,00 грн.
Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Основними видами діяльності ФОП ОСОБА_3 є оптова торгівля іншими продуктами харчування (КВЕД 51.38.0), що підтверджується копією акту перевірки від 26.06.2012 № 1047/17/НОМЕР_3 (а. с. 10-28), ці факти сторонами не заперечується та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ФОП ОСОБА_3 здійснював господарську діяльність із ТОВ «АВАНТ-К», ТОВ «Крокус Компані».
На підтвердження здійснення господарських операцій із ТОВ «Крокус Компані» позивач надав до суду наступні документи: картку рахунку 631 (а. с. 43), оборотно-сальдову відомість по рахунку 281 (а. с. 44), видаткову накладну від 03.12.2009 № РН-рн03591 на загальну суму 6350,00 грн, в т.ч. ПДВ 1058,33 грн (а. с. 45), податкову накладну від 02.12.2009 № 1746 на загальну суму 6350,00 грн, в т.ч. ПДВ 1058,33 грн (а. с. 46), банківську виписку № БВ-0000176 за 02.12.2009 (а. с. 49), оборотно-сальдову відомість за 01.09.2009 - 30.09.2010 (а. с. 53).
Так, між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «АВАНТ-К» було укладено договір № 15 від 01.08.2010 (а. с. 61-63), згідно якого виконавець зобов'язується надати замовнику за плату маркетингові, рекламні, юридичні та консультаційні послуги за напрямками, визначеними в цьому договорі, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.
Договір підписано та скріплено печатками.
Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи:
- податкова накладна від 30.09.2010 № 213009 на загальну суму 150000,00 грн, в т.ч. ПДВ 25000,00 грн (а. с. 41);
- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): від 30.09.2010 (а. с. 42, 51);
- картка рахунку 631 (а. с. 47);
- банківські виписки: № БВ-0000149 за 18.10.2010, № БВ-0000150 за 19.10.2010 (а. с. 48, 50);
- оборотно-сальдова відомість за 01.09.2010 - 30.09.2011 (а. с. 52).
Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.
Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).
Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані в якості юридичної особи та платником податків, що підтверджується копіями витягу з ЄДР (а. с. 67-68), що не заперечується сторонами.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договорів із контрагентами позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагентів та чи здійснюють вони господарську діяльність.
Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
Пункт 4.1 ст. 4 Закону передбачає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
Згідно ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 43-92 «Про прибутковий податок з громадян» оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». З доходів, зазначених у цьому розділі Декрету, податок обчислюється: б) податковими органами на підставі декларацій, поданих громадянами про очікуваний (оціночний) у поточному році доход або про фактично одержані у звітному календарному році доходи та інших відомостей про доходи громадян, визначених у цьому розділі.
Відповідно додатку № 7 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю (затверджена наказом Державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 за № 64) фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерський облік.
Положення ст. 5 наведеного Закону застосовується в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку ст. 5), за результатами або за участю яких у звітному періоді безпосередньо отриманий дохід. До декларації про доходи, одержані за звітний період, включаються тільки прямі валові витрати, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-який формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.
Згідно пп. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;
ж) ціну поставки без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 вищенаведеного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.
Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ФОП ОСОБА_3 містять всі реквізити передбачені пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, а тому згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону вони є підставою для нарахування податкового кредиту.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Доводи відповідача про неможливість здійснення господарської операції між ФОП ОСОБА_3 із контрагентами позивача ТОВ «Крокус Компані» та ТОВ «АВАНТ-К» грунтуються лише на отриманій інформації від ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТОВ «Крокус Компані» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ФОП ОСОБА_3 за період з 01.12.2009 по 30.12.2009 у зв'язку з тим, що ТОВ «Крокус Компані» присвоєно стан платника « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням та інформації від ДПІ в Шевченківському районі м. Києва ДПС про відсутність за місцезнаходженням ТОВ «АВАНТ-К».
Однак, на вимогу суду на підтвердження вищезазначеної інформації, час на надання якої надавався, суду було надано лист електронної пошти ДПС України від 04.07.2012 № 3406/7/22-01 (а. с. 64), супровідний лист від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС до акту № 1005/22-70/34998857 від 22.06.2012 (а. с. 69), у судовому засіданні представником відповідача було зазначено, що жодної іншої інформації у відповідача не міститься окрім наданої.
Крім того, щодо неможливості здійснення контрагентом позивача фінансово - господарської діяльності у зв'язку з відсутністю його за своїм місцезнаходженням, відсутністю у них основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності суд вважає необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським законодавством дійсність і реальність договорів та правомірність виданих за ними, зокрема, податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника (продавця) матеріальних та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності.
Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагента суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).
Поряд з цим, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичної особи, що є контрагентом позивача та здійснення нею незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.
Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагента.
Стосовно доводів відповідача по взаємовідносинам позивача із ТОВ «АВАНТ-К» про відсутність актів виконання робіт (надання послуг), товарно-транспортних накладних, в судовому засіданні представник відповідача не заперечував проти наявності актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), що містяться у матеріалах справи, а також у судовому засідання було встановлено, що послуги надавались шляхом електронної мережі інтернет, що не потребує оформлення товарно-транспортних накладних тощо.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Згідно з підпунктом 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, визначальним для висновку про правомірність віднесення платником податку вартості отриманих послуг з проведення рекламних заходів до складу валових витрат є наявність у нього мети на отримання прибутку, здійснення діяльності у відповідності з визначеними цілями, а також підтвердження отриманих послуг відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що основними видами діяльності ФОП ОСОБА_3 є, зокрема, оптова торгівля іншими продуктами харчування, а проведення відповідних рекламних заходів в подальшому призвело до отримання позивачем економічного ефекту у вигляді залучення нових клієнтів для укладення договорів.
Таким чином, позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат в охоплений перевіркою період вартості послуг з проведення рекламних заходів з огляду на їх придбання для подальшого використання в межах власної господарської діяльності, що підтверджені належним чином оформленими первинними та платіжними документами.
Такої ж правової позиції дотримується і Вищий адміністративний суду України, викладеній в ухвалі від 19 листопада 2013 року по справі К/9991/15594/11.
Крім того, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентів позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.
В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначений договір про надання послуг був виконаний сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій один до одного не мають.
Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаного правочину з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.
Всі суми податку на додану вартість підприємств, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам податкового законодавства чинного на момент спірних правовідносин та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.
Також, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Як докази використання отриманих послуг у власній господарській діяльності позивачем надано акти здачі - прийняття робіт (надання послуг).
Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.
Вказаний факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача.
Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, також, є протиправним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 16.07.2012 № 0004901720, № 0004881720.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 судові витрати в сумі 175 (сто сімдесят п'ять) грн 05 коп.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя Д.В. Лобан
