КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" квітня 2014 р. Справа№ 910/14087/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів: Калатай Н.Ф.
Сітайло Л.Г.
при секретарі Богатчук К.І.
за участю
представників сторін : від позивача - Конюк Ю.В.
від відповідача - не з'явився
від прокуратури - Грищенко М.А.
розглянувши Державного підприємства "Антонов"
апеляційні скарги та Заступника прокурора Центрального регіону
України з нагляду за додержанням законів у
воєнній сфері
на рішення
господарського суду м. Києва
від 11.02.2014 року.
у справі № 910/14087/13 (Суддя Котков О.В.)
за позовом Державного підприємства "Антонов"
до Міністерства оборони Російської Федерації
за участю прокуратури Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.
про тлумачення умов договору
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2014 року в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Державне підприємство "Антонов" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2014 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2014 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного підприємства "Антонов" в повному обсязі, а саме:
Розтлумачити, що на Додаткову угоду №9 від 29 листопада 2010 року до Договору №91078 на виконання дослідно-конструкторської роботи від 16 травня 1989р. укладеного між Позивачем та Відповідачем, не розповсюджується дія положень стосовно передачі спорів Сторін на розгляд Арбітражного суду м. Москви, передбачених Додатковими угодами №1 від 15.04.2002р., № 1 від 08.12.2003р., №2 від 18.02.2004р.. №3 від 10.03.2005р.. а відтак у Договорі № 91078 від 16.05.1989р. та додаткових угодах №4 від 03.03.2006р., №5 від 28.10.2009р., №6 від 04.12.2009р., №7 від 26.01.2010р., №8 віл 04.03.2010р., №9 від 29.11.2010р., №10 від 17.02.2011р., №11 від 24.04.2011р., №12 від 22.12.2011р., №13 від 31.01.2012р., №14 від 29.02.2012р., № 15 від 13.10.2012р. до нього відсутні положення про письмову угоду Сторін про передачу спору до компетентного суду, які розповсюджуються на спори, що виникають по Додатковій угоді № 9 від 29.11.2010 року до Договору № 91078 від 16.05.1989р.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 року апеляційні скарги прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.
В судове засідання 08.04.2014 року представник відповідача не з'явився. Розгляд справи було відкладено на 28.04.2014 року.
Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.
Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (пункт 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»).
З відмітки відділу діловодства на зворотному боці ухвал Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2014 року, випливає, що така ухвала направлена сторонам по справі 09.04.2014 року. Враховуючи те, що представник відповідача був повідомлений про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача. З наведеним узгоджується позиція, викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 року.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів даної справи, 16 травня 1989 р. між військовою частиною 25966-А (Замовник) та підприємством п/с А-3395 Міністерства авіаційної промисловості СРСР (Виконавцем) було укладено Договір №91078 на виконання дослідно-конструкторської роботи (надалі - Договір).
Підприємство п/с А-3395 відповідно до Наказу 02 червня 1989 р. у подальшому використовувало назву «Київський механічний завод імені О.К. Антонова», яка збереглася до 13 березня 1991 р., коли воно було перейменовано на «Авіаційний науково-технічний комплекс імені О. К. Антонова» відповідно до Наказу Міністра авіаційної промисловості СРСР. Державне підприємство «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова» було перейменоване на Державне підприємство «АНТОНОВ» (надалі - ДП «АНТОНОВ») згідно з Наказом Міністерства промислової політики України №17 від 22 січня 2010 р., що відображено в Додатковій угоді № 8 від 04 березня 2010 р. до Договору.
На підставі Рішення Замовника, Виконавця і нового суб'єкта правовідносин - Міністерства оборони Російської Федерації (надалі - МО РФ) - Замовник передав, а МО РФ у якості Генерального замовника прийняло усі права і обов'язки Замовника за Договором, таким чином ставши стороною Договору замість нього (Рішення підписано Виконавцем 26 червня 2002 року).
У Сторін Договору виникло неоднакове розуміння положень Договору та Додаткових угод до нього, а саме у питанні визначення підсудності спорів, що виникають при виконанні зобов'язань за Додатковою угодою №9 від 29 листопада 2010 року.
Так позивач зазначав, що підтвердженням наявності неоднакового розуміння є той факт, що МО РФ подало 25 грудня 2013 р. до Арбітражного суду м. Москви позовну заяву про стягнення неустойки, процентів за користування комерційним кредитом (авансом) за державним контрактом від 16 травня 1989 г. №91078 (у зв'язку з невиконанням ДП «АНТОНОВ», на думку МО РФ, зобов'язань за Додатковою угодою № 9 від 29 листопада 2010 року до Договору) із посиланням на те, що підсудність такого спору Арбітражному суду м. Москви встановлена в Додатковій угоді №3 до Договору. ДП «АНТОНОВ» же у своєму відзиві на позов та у клопотанні про припинення провадження у справі заперечило проти підсудності спору Арбітражному суду м. Москви, оскільки вважає, що Договором і Додатковою угодою № 9 до нього не передбачено підсудності спорів Арбітражному суду м. Москви. Арбітражний суд м. Москви своєю ухвалою від 14 січня 2013 р. залишив позовну заяву без руху на строк до 14 лютого 2013 р. у зв'язку з її невідповідністю процесуальному законодавству Росії. Цією ж ухвалою суд запропонував позивачу обґрунтувати своє звернення саме до цього суду із дотриманням правил про підсудність. Але потім Арбітражний суд м. Москви прийняв позовну заяву до провадження ухвалою від 15 лютого 2013 р. (справа №А40-172945/12).
Обґрунтовуючи підсудність спору Арбітражному суду м. Москви, МО РФ посилається на п. 12 Додаткової угоди №3 до Договору, вважаючи, що «споры возникающие по Контракту, разрешаются в Арбитражном суде г. Москвы». Тобто МО РФ вважає, що положення Додаткової угоди №3 до Договору про встановлення договірної підсудності поширюються і на Додаткову угоду № 9 до Договору.
Однак, Позивач не погоджується із тим, що до Додаткової угоди №9 до Договору повинні застосовуватися положення інших Додаткових угод до Договору, зокрема і Додаткової угоди №3, на яку посилається МО РФ, якщо в них це прямо не передбачено.
У зв'язку із неоднаковим розумінням Сторонами положень Додаткових угод до Договору та користуючись закріпленим ст. 213 Цивільного кодексу України правом на звернення до суду за тлумаченням змісту договору, ДП «АНТОНОВ» звернувся до господарського суду із позовною заявою про тлумачення окремих положень Додаткової угоди №9 та окремих інших додаткових угод до Договору, а також самого Договору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2014 року в позові відмовлено повністю, оскільки не вбачається наявність між сторонами спору щодо тлумачення положень договору, а також позивачем до позовної заяви не додано докази, що підтверджують, що сторони мають різне уявлення про своє волевиявленні або волевиявлення іншої сторони по положенням договору в аспекті вимог ст. 213 ЦК України.
З таким висновком суду колегія судів не погоджується та вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Причиною виникнення спору між сторонами є різне тлумачення ними умов положень Договору та Додаткових угод до нього, а саме у питанні визначення підсудності спорів, що виникають при виконанні зобов'язань за Додатковою угодою №9 від 29.11.2009р. Позивач вважає, що Додатковою угодою №9 не визначено договірної підсудності, і відповідно підсудність визначається за законом або міжнародним договором. Відповідач вважає, що положення інших додаткових угод до договору, зокрема Додаткової угоди №3 про встановлення договірної підсудності поширюються і на Додаткову угоду № 9 до Договору.
Так 16 травня 1989 р. між військовою частиною 25966-А - Замовник та підприємством п/с А-3395 Міністерства авіаційної промисловості СРСР - Виконавець було укладено Договір №91078 на виконання дослідно-конструкторської роботи (надалі - Договір).
Підприємство п/с А-3395 відповідно до Наказу 02 червня 1989 року у подальшому використовувало назву «Київський механічний завод імені О.К. Антонова», яка збереглася до 13 березня 1991 р., коли воно було перейменовано на «Авіаційний науково-технічний комплекс імені О. К. Антонова» відповідно до Наказу Міністра авіаційної промисловості СРСР. Державне підприємство «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова» було перейменоване на Державне підприємство «АНТОНОВ» (надалі - ДП «АНТОНОВ») згідно з Наказом Міністерства промислової політики України №17 від 22 січня 2010 р., що відображено в Додатковій угоді № 8 від 04 березня 2010 р. до Договору.
На підставі Рішення Замовника, Виконавця і нового суб'єкта правовідносин - Міністерства оборони Російської Федерації (надалі - МО РФ) - Замовник передав, а МО РФ у якості Генерального замовника прийняло усі права і обов'язки Замовника за Договором, таким чином ставши стороною Договору замість нього (Рішення підписано Виконавцем 26 червня 2002 року).
Таким чином, на сьогодні Сторонами правовідносин, що базуються на Договорі №91078 (зі змінами), є МО РФ (замовник) і ДП «АНТОНОВ» (виконавець).
Міністерство оборони РФ 25.12.2012 року звернулося до Арбітражного суду м. Москви із позовною заявою про стягнення неустойки з ДП «АНТОНОВ» за невиконання зобов'язань по Додатковій угоді №9 до Договору. При цьому, МО РФ вважає, що вказана справа підсудна саме Арбітражному суду м. Москви у зв'язку із встановленою договірною підсудністю по Додатковій угоді №9 до Договору.
Однак, ДП «АНТОНОВ» вважає, що вказана справа не підсудна Арбітражному суду м. Москви і підлягає розгляду компетентними судами України, адже в Додатковій угоді №9 не передбачено договірної підсудності.
Договором на виконання дослідно-конструкторської роботи від 16.05.1989р. №91078 не визначено порядку та компетентного органу для вирішення сторонами спорів, що виникають під час виконання зобов'язань за даним Договором.
Додатковою угодою №1 від 15.04.2002 року в пункті 12 встановлено: «Споры возникающие при выполнении обзательств по Договору, разрешаются в Арбитражном суде г. Москвы с обязательным соблюдением претензионного порядка урегулирования споров».
Додатковою угодою №1 від 08.12.2003р. в пункті 12 встановлено: «Споры, возникающие при выполнении обязательств по настоящему дополнительному соглашению, разрешаются в Арбитражном суде г. Москви с обязательным соблюдением претензионного порядка урегулирования споров».
Додатковою угодою №2 від 18.02.2004р. в пункті 12 встановлено: «Споры, возникающие при выполнении обязательств по настоящему дополнительному соглашению, разрешаются в Арбитражном суде г. Москвы с обязательным соблюдением претензионного порядка урегулирования споров».
Додатковою угодою №3 від 10.03.2005р. в пункті 12 встановлено: «Споры, возникающие при выполнении обязательств по настоящему дополнительному соглашению, разрешаются в Арбитражном суде г. Москви с обязательним соблюдением претензионного порядка урегулирования споров».
Додаткові угоди №4 від 03.03.2006р., №5 від 28.10.2009р., №6 від 04.12.2009р., №7 від 26.01.2010р., №8 від 04.03.2010р., №9 від 29.11.2010 р., №10 від 17.01.2011р., №11 від 24.04.2011р., №12 від 22.12.2011р., №13 від 31.01.2012р., №14 від 29.02.2012р., №15 від 13.10.2012р. не містять пунктів про визначення підсудності.
Договором є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. (стаття 202 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.
Частинами 3, 4 статті 213 ЦК України передбачено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Отже, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Колегія суддів вважає, що в матеріалах справи містяться докази, що свідчать про наявність протиріч в трактуванні положень Договору та Додаткових угод до нього з питання підсудності.
Виходячи з аналізу умов Договору від 16.05.1989р. №91078 та Додаткових угод до нього вбачається, що сторонами при укладенні договору та додаткових угод на основі вільного волевиявлення погоджувалися їх умови, зокрема і умови підсудності.
Положення Додаткової угоди №1 від 15.04.2002 року не повинні братися до уваги зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 180 Господарського кодексу України визначається зміст господарського договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ст. 653 Цивільного кодексу України правовими наслідки зміни договору є зміна зобов'язання сторін відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору. Зазначена вище норма кореспондується з ст. 188 Господарського кодексу України згідно з якою зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
В силу ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Направлення Позивачем Протоколу розбіжностей до додаткової Угоди №1 від 15.04.2002 є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.( лист №21/4698 від 17.07.2002р.)
В свою чергу направлення Погоджувального протоколу №1 від 25.05.2002р. є також відмовою від одержаної пропозиції Відповідачем і водночас є новою пропозицією (офертою) відповідно до ст. 646 Цивільного кодексу України.
Підписання Погоджувального протоколу №1 від 25.05.2002 р. з Погоджувальним протоколом № 2 (направлені листом №21/7485 від 19.11.2002р.) Позивачем є відмовою від акцептування оферти запропонованої Відповідачем, а сам Погоджувальний протокол №2 є новою офертою Позивача.
Оскільки, Погоджувальний протокол №2 не підписаний Сторонами суд приходить до висновку про недосягнення Сторонами згоди стосовно умов про які Сторони висловили вимогу про досягнення згоди у зв'язку з чим Додаткова Угода №1 від 15.04.2002 року є неукладеною. Відсутність акцепту Додаткової угоди №1 від 15.04.2002 року підтверджується також листом Відповідача від 03.12.2002р. №128/1/2/400.
Виходячи із викладеного, вибір компетентного органу для вирішення спорів був здійснений сторонами тільки по Додаткових угодах №1 від 08.12.2003р., №2 від 18.02.2004р., №3 від 10.03.2005р. При цьому, в додаткових угодах №1, 2, 3 міститься застереження про те, що Арбітражний суд м. Москви уповноважений на вирішення спорів, що виникають при виконанні зобов'язань тільки за цими додатковими угодами.
В інших додаткових угодах до Договору, зокрема і в Додатковій угоді №9 від 29.11.2010р. застереження про вибір компетентного суду на вирішення спорів відсутнє.
Тобто, Сторонами договірну підсудність було погоджено тільки для спорів, що виникають при виконанні зобов'язань за Додатковими угодами №1 від 08.12.2003р., №2 від 18.02.2004р., №3 від 10.03.2005р., в інших додаткових угода (№4-15) сторонами не було погоджено договірної підсудності.
У Додатковій угоді №9 від 29.11.2010р. сторонами не було погоджено умов підсудності.
Договором підсудність спорів, що виникають із нього, не визначена. У зв'язку із чим підсудність за Додатковою угодою №9 повинна визначатися виходячи із положень закону або міжнародного договору.
Частиною 2 статті 213 ЦК України передбачено, що на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання відповідно до ст. 124 Господарського процесуального кодексу України визначається Господарським процесуальним кодексом України, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно статті 1 Угоди держав учасників СНД "Про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності", що набрала чинності для України 19.12.1992 р. ця Угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.
Відповідно до ст.4 вказаної Угоди компетентний суд держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав, зокрема, виконано або має бути повністю або частково виконано зобов'язання з договору, що є предметом спору. Компетентні суди держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода Сторін про передачу спору до суду.
Статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону і у разі, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
А статтею 32 вказаного закону передбачено, що у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
Відповідачем по справі є ДП «АНТОНОВ», яке зареєстроване та знаходиться на території України.
Промислова та господарська діяльність ДП «АНТОНОВ» здійснюється на території України, у той же час філії та представництва підприємства на території Російської Федерації відсутні і його діяльність там не здійснюється.
Виконавцем за Договором є ДП «АНТОНОВ». Виконання зобов'язань як за Договором в цілому, так і за Додатковою угодою №9, здійснюється ДП «АНТОНОВ» на території України.
Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Отже, виходячи із вищевикладеного компетентним судом на вирішення спору між сторонами щодо виконання зобов'язань за Додатковою угодою №9 до договору є суд України.
Аналогічна правова позиція викладена і у Висновку науково - правової експертизи від 21.06.2013р. підготовленого Завідувачем кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченко, (копія висновку міститься в матеріалах справи).
Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги Державного підприємства "Антонов" та Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задовольнити.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 11.02.2014 року у справі № 910/14087/13 скасувати та прийняти нове рішення.
Позов задовольнити повністю.
Розтлумачити, що на Додаткову угоду № 9 від 29 листопада 2010 року до Договору № 91078 на виконання дослідно-конструкторської роботи від 16 травня 1989 року укладеного між військовою частиною 25966-А та підприємством п/с А-3395 Міністерства авіаційної промисловості СРСР дія положень інших додаткових угод до вказаного Договору про передачу спорів Сторін на розгляд Арбітражному суду м. Москви не розповсюджується. Сторони вказаного Договору договірну підсудність спорів, що виникають із Додаткової угоди № 9 від 29 листопада 2010 року до вказаного Договору не передбачили.
Стягнути Міністерства оборони Російської Федерації (119160, м. Москва, вул. Знаменка, 19, реєстр. Номер (ОГРН) 1037700255284) на користь Державного підприємства "Антонов" (03062, м. Київ, вул. Туполева, 1) 1147,00 грн. судового збору.
2. Стягнути Міністерства оборони Російської Федерації (119160, м. Москва, вул. Знаменка, 19, реєстр. Номер (ОГРН) 1037700255284) на користь Державного підприємства "Антонов" (03062, м. Київ, вул. Туполева, 1) 609,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
3. Видачу наказів доручити господарському суду м. Києва.
4. Справу № 910/14087/13 повернути до господарського суду м. Києва.
5. Копію постанови направити сторонам та прокурору.
Головуючий суддя О.М. Баранець
Судді Н.Ф. Калатай
Л.Г. Сітайло
Повний текст постанови складено 28.04.2014 року.
