ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" листопада 2014 р. Справа № 33/234-10
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.
при секретарі Литвиновій К.О.
за участю представників сторін:
позивача - Квіцінська А.І. за довіреністю №01-42юр/8329 від 15.09.2014р.,
відповідача - Ворона І.А. за довіреністю №92 від 11.11.2014р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства "Вода" (вх. № 846 Х/2-7 ) на рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2011р. у справі
№ 33/234-10,
за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків,
до Комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства "Вода", м.Харків,
про стягнення 9618418,75 грн.,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2010 року Акціонерна компанія "Харківобленерго" звернулася до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просила стягнути з відповідача 9618418,75 грн., у тому числі 8858732,66 грн. вартості електричної енергії (в тому числі тарифна складова - 7382277,23 грн. та ПДВ 20% - 1476455,43 грн.), 64238,82 грн. - 3% річних, 12847,76 грн. -ПДВ на 3% річних, 73388,81 грн. КРЕ (в тому числі: тарифна складова - 61157,34 грн. та ПДВ 20% - 12231,47 грн.), 431462,20 грн. інфляційних, 86292,44 грн. ПДВ на індекс інфляції, та 61456,06 грн. пені, за договором № 1.01 від 03.01.2008 р. про постачання електричної енергії, укладеної між сторонами 03.01.2008 р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 01.02.2011р. (суддя Савченко А.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства "Вода" на користь акціонерної компанії "Харківобленерго" 8858732,66 грн. вартості електричної енергії (в тому числі тарифна складова - 7382277,23 грн. та ПДВ 20% - 1476455,43 грн.); 64238,82 грн. 3% річних, 431462,20 грн. інфляційних витрат, плату з компенсації перетікання реактивної енергії у розмірі 37952,85 грн. (в тому числі ПДВ 20 % в розмірі 6325,48 грн.), 91456,06 грн. пені, 25234,80 грн. витрат по сплаті державного мита та 235,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення заборгованості по КРЕ в сумі 35435,96 грн. провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В решті позову відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2011р. в частині стягнення з комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства "Вода" 8858732, 66 грн. за активну електричну енергію, 3% річних в розмірі 64238,82 грн., 431462,20 грн. інфляційних витрат, плати з компенсації перетікання реактивної енергії у розмірі 37952,85 грн., 91456,06 грн. пені та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог акціонерної компанії "Харківобленерго" в цій частині -відмовити. В частині відмови позивачу у стягненні ПДВ на 3% річних та ПДВ на індекс інфляції -рішення залишити без змін.
Скарга обґрунтована тим, що у зв'язку з невиконанням державою своїх зобов'язань та не проведення компенсації різниці у тарифах, фінансовий план був відкоригований як у частині доходів підприємства, так і у частині витрат, у тому числі по статті «електроенергія». Таким чином, на думку апелянта, господарським судом при постановленні оскаржуваного рішення по справі №33/234-10 від 01.02.2011р. необґрунтовано була стягнута з КП «ВТП «Вода» сума за електричну енергію у розмірі 8858732,66 грн., нарахована за період з 01.09.2010р. по 31.10.2010р., яка виходить за межі фінансового плану підприємства на 2010р.
06.11.2014р. відповідачем до суду надано клопотання (вх.№10076), в якому відповідач просив суд надати відстрочку виконання рішення суду до 01.06.2015р. та зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90%.
25.11.2014р. від відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги (вх. №11154), в яких відповідач просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2011р. частково та з урахуванням додатково поданих документів прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення вартості електричної енергії - 8858732,66 грн. та КРЕ- 37952,85 грн. Відмовити у задоволенні вимог про стягнення 3% річних - 64238,82 грн., індексу інфляції - 431462,20 грн., пені - 91456,06 грн. В іншій частині рішення від 01.02.2011р. залишити без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №11173 від 25.11.2014р.) та у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись, зокрема на те, що договір на організацію взаєморозрахунків укладено після виникнення зобов'язання по сплаті за спожиту електричну енергію та нарахування пені за невиконання зобов'язання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.
В листопаді 2010р. АК «Харківобленерго» звернулась до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з КП «Виробничо-технологічного підприємства «Вода» 9618418,75 грн., у тому числі 8858732,66 грн. вартості електричної енергії (в тому числі тарифна складова - 7382277,23 грн. та ПДВ 20% - 1476455,43 грн.) за вересень-жовтень 2010р., 64238,82 грн. - 3% річних за вересень-жовтень 2010р., 12847,76 грн. - ПДВ на 3% річних, 73388,81 грн. КРЕ (в тому числі: тарифна складова - 61157,34 грн. та ПДВ 20%- 12231,47 грн.) за жовтень 2010р., 431462,20 грн. інфляційних за вересень-жовтень 2010р., 86292,44 грн. ПДВ на індекс інфляції, та 91456,06 грн. пені за вересень-жовтень 2010р., за договором № 1.01 від 03.01.2008р. про постачання електричної енергії, укладеного між сторонами.
11.01.2011р. позивач звернувся до суду з листом, в якому зазначив про часткову оплату боргу по КРЕ та ПДВ на КРЕ на загальну суму 35435,96 грн. та просив в цій частині провадження у справі припинити.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх.№86 від 05.01.2011р.) проти заявлених позовних вимог заперечував, посилаючись зокрема, на те, що відповідно до ст.75 ГК України порядок розподілу та використання грошових коштів, отриманих КП "ВТП "Вода" від наданої послуги з водопостачання визначається фінансовим планом підприємства на кожний поточний рік, який затверджується органом управління територіальної громади. Згідно тексту фінансового плану, видатки на сплату електроенергії на 2010 рік складають 117420 тис. грн. або 9,78 тис. грн. щомісячно. Враховуючи вищевикладене, а також те, що діючим Законом України "Про державний бюджет на 2010 рік" не було враховано компенсацію з різниці в тарифах у зв'язку з їх невідповідністю фактичним витратам, сума зазначена позивачем до сплати виходить за межі фінансового плану підприємства. В зв'язку з наведеним, в частині стягнення КП "ВТП "Вода" 8858732,66 грн. просив суд відмовити АК "Харківобленерго" відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України. Також зазначив, що у позивача не було законних підстав включати ПДВ на 3% річних та ПДВ на індекс інфляції до складу договірної вартості та нараховувати зазначені суми і пред'являти їх до стягнення з відповідача у судовому порядку.
01.02.2011р. місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення.
В лютому 2011р. відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся до апеляційного суду зі скаргою.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2011р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження.
26.04.2011р. від відповідача надійшло клопотання (вх.№4295) про зупинення провадження у справі №33/234-10 до вирішення пов'язаної з цією справою аналогічної справи №49/193-10 по суті.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.04.2011р. клопотання Комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства "Вода" про продовження розгляду справи задоволено. Продовжено строк розгляду даної справи. Зупинено провадження у справі № 33/234-10 до вирішення пов'язаної з нею справи № 49/193-10, що розглядалась іншим судом. Зобов'язано відповідача та позивача повідомити суд про вирішення справи №49/193-10.
26.08.2011р. позивач звернувся до суду з клопотанням (вх. №8265) про поновлення провадження у справі, посилаючись на те, що 22.08.2011р. по справі №5023/4029/11 (н.р.49/193-10) прийнято рішення, яким позовні вимоги АК «Харківобленерго» задоволені частково. Тому, підстави з яких було зупинено провадження у справі відпали.
29.08.2011р. від відповідача надійшло клопотання (вх. №8352), 18.11.2011р. клопотання (вх.№11275), 28.04.2012р. надійшов лист (вх. № 3695), 26.10.2012р. лист (вх. №8347), в яких відповідач повідомив суд про відсутність підстав для поновлення апеляційного провадження у справі № 33/234-10. Зокрема, в листах від 18.11.2011р., від 28.04.2012р., від 26.10.2012р. посилався на те, що ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.11.2011р. провадження у справі №5023/4029/11 було зупинено до моменту завершення реорганізації КП «ВТП «Вода» та здійснення заміни відповідача КП «ВТП «Вода» його правонаступником. До теперішнього часу реорганізація КП «ВТП «Вода» не завершена, підприємство не виключено із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
11.01.2013р. від позивача надійшло клопотання (вх.№194) про поновлення провадження у справі.
19.12.2013р. від відповідача надійшов лист (вх.№12236), в якому відповідач повідомив суд про відсутність підстав для поновлення апеляційного провадження у справі № 33/234-10, посилаючись на те, що до теперішнього часу реорганізація КП «ВТП «Вода» не завершена.
25.06.2014 року позивач звернувся до суду з клопотанням (вх.№5030) про поновлення провадження у справі, посилаючись на те, що рішенням Харківської міської ради Харківської області від 12.01.2011 року №132/11 "Про реорганізацію шляхом приєднання Комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства "Вода" реорганізовано шляхом приєднання його до Комунального підприємства каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод". Рішенням Харківської міської ради Харківської області від 23.12.2011 року №577/11 Комунальне підприємство каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод" перейменовано на комунальне підприємство "Харківводоканал". Відповідно до ст. 59 Господарського кодексу України у разі приєднання суб'єкта господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання, тобто КП "Харківводоканал" є повним правонаступником усіх прав та обов'язків КП "ВТП "Вода".
Крім того, позивач вказав, що до договору про постачання електричної енергії укладеного між АК "Харківобленерго" та КП "ВТП "Вода" від 03.01.2008 року №1.01 щомісячно укладаються додаткові угоди з КП "Харківводоканал", який приймає на себе всі обов'язки споживача (КП "ВТП "Вода"), що передбачені вищевказаним договором, тобто КП "Харківводоканал" продовжує споживати електричну енергію по договору укладеному з КП "ВТП "Вода".
Таким чином, на думку позивача, не внесення запису про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру не позбавляє права АК "Харківобленерго" на стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію з відповідача, а довгострокове зупинення провадження у справі № 5023/4029/11 (н.р. 49/193-10) порушує права АК "Харківобленерго" щодо розумного та адекватного строку, як складового елемента права на справедливий судовий розгляд.
26.06.2014 року Харківським апеляційним господарським судом направлено на адреси сторін у справі листи з вимогою повідомити суд про вирішення справи №5023/4029/11 (н.р. 49/193-10).
08.07.2014р. від голови комісії з реорганізації КП "ВТП "Вода" надійшли письмові пояснення (вх. №5375), в яких він надав інформацію про хід реорганізації підприємства та повідомив про відсутність підстав для поновлення провадження у справі № 33/234-10, оскільки на даний час справа № 5023/4029/11 знаходиться на розгляді у Харківському апеляційному господарського суді.
12.09.2014р. від АК "Харківобленерго" надійшло клопотання про поновлення провадження у справі (вх. № 7697), в якому позивач зазначив про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі № 33/234-10, оскільки 27.08.2014р. прийнята постанова Харківського апеляційного господарського суду у справі № 5023/4029/11 (н.р. 49/193-10), якою переглянуто рішення господарського суду у справі № 5023/4029/11 (н.р. 49/193-10), на підтвердження чого надана завірена копія постанови Харківського апеляційного господарського суду від 27.08.2014р. у справі № 5023/4029/11 (н.р. 49/193-10), якою апеляційну скаргу КП "ВТП" Вода" залишено без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 15.08.2011р. по справі №5023/4029/11 залишено без змін.
02.10.2014р. ухвалою Харківського апеляційного господарського суду провадження по розгляду апеляційної скарги відповідача - Комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства "Вода" на рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2011 року у справі №33/234-10 поновлено.
Як вже зазначалось, 25.11.2014р. позивачем було надано доповнення до апеляційної скарги, в якому позивач просив суд рішення господарського суду Харківської області скасувати частково, а саме припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення вартості електричної енергії - 8858732,66 грн. та КРЕ- 37952,85 грн.; відмовити у задоволенні вимог про стягнення 3% річних - 64238,82 грн., індексу інфляції - 431462,20 грн., пені - 91456,06 грн.; в іншій частині рішення від 01.02.2011р. залишити без змін, посилаючись на те, що умовами договорів про організацію взаєморозрахунків змінено умови та строки оплати поставленої електроенергії за договором №1.01 від 03.01.2008р. Отже, санкції, передбачені п.4.2.1 п.4.2 договору №1.01 підлягають застосуванню лише у разі здійснення оплати поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
03.01.2008 року між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (постачальником) та Комунальним підприємством "Виробничо-технологічне підприємство "Вода" (споживачем) укладено договір №1.01 про постачання електричної енергії.
Згідно розділу 1 - "Предмет договору": постачальник продає енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №3.1 "Перелік місць встановлення розрахункових приладів обліку та тарифів, що застосовуються при проведенні розрахунків за спожиту електричну енергію" до цього договору, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.
Пунктом 2.1 розділу 2 договору передбачено, що під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язались керуватись чинним законодавством України, Правилами користування електричною енергією, Правилами улаштування електроустановок, іншими нормативними документами. В разі нормативно-правових актів, які змінюють умови цього договору, сторони зобов'язались до внесення до договору відповідних змін керуватись вимогами цих нормативних документів.
У договорі визначено, що споживач зобов'язався виконувати умови договору, зокрема, своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатку №2 "Порядок розрахунків" (ч.2 п. 10.2 Правил користування електричною енергією ПКЕЕ).
У відповідності до п. 1 додатку №2 до договору розрахунковий період встановлено споживачу з 1 числа місяця до 1 числа наступного місяця і прирівнюється до календарного місяця.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).
Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору у вересні-жовтні 2010 року здійснив відпуск електроенергії відповідачу. Але відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання та не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість спожитої електроенергії, внаслідок чого за вересень-жовтень 2010 року станом на 01.11.2010р. утворилась непогашена заборгованість за отриману електричну енергію в сумі 7382277,23 грн.
Крім того, у відповідності до вимог Закону України „Про податок на додану вартість" позивачем нарахована заборгованість по податку на додану вартість на електричну енергію в розмірі 20% в сумі 1476455,43 грн. за цей період.
Відповідно до п. 2.3.4 договору №1.01 від 03.01.2008 року відповідач зобов'язався здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею позивача та електроустановками відповідача згідно з додатком №4а "Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії".
Проте, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, покладених на нього умовами договору, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії, внаслідок чого згідно Методики розрахунків за перетоки реактивної енергії між енергопостачальною організацією та її споживачами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 17.01.2002 року №19, позивачем нарахована та заявлена до стягнення заборгованість по КРЕ (реактивній енергії) за жовтень 2010 року, яка станом на 01.11.2010 року становить 61157,34 грн., а також заборгованість по податку на додану вартість (ПДВ на КРЕ) у розмірі 12231,47 грн., яка нарахована відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість".
Однак, як свідчать матеріали справи, після звернення позивача з позовом до суду, відповідач частково погасив заборгованість по КРЕ на загальну суму 35435,96 грн. шляхом подання повідомлення № 5023/06 від 29.11.2010р. про залік, відповідно до ст.601 ЦК України, за реактивну енергію у жовтні 2010р. За таких обставин, судом першої інстанції правомірно припинено в цій частині провадження у справі на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмета спору.
Щодо решти боргу, то як вірно зазначено місцевим господарським судом, своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги ст.526 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. В зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача 8858732,66 грн. вартості електричної енергії (в тому числі тарифна складова - 7382277,23 грн. та ПДВ 20% - 1476455,43 грн.), та заборгованості по КРЕ (реактивної енергії) в сумі 37952,85 грн. (у тому числі ПДВ 20% в розмірі 6325,48 грн.).
Щодо посилання відповідача на те, що діючим Законом України "Про державний бюджет на 2010 рік" не було враховано компенсацію з різниці в тарифах у зв'язку з їх невідповідністю фактичним витратам, сума зазначена позивачем до сплати виходить за межі фінансового плану підприємства, встановленого органом управління територіальної громади м. Харкова, в зв'язку з чим в частині стягнення з КП "ВТП "Вода" 8858732,66 грн. просив суд відмовити АК "Харківобленерго" відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Взаємовідносини сторін ґрунтуються на договорі №1.01 від 03.01.2008 року, який викладено у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі і щодо вартості наданих послуг та порядку розрахунків (додаток № 2).
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, доказів внесення до цього договору протягом 2010р. будь-яких змін в частині вартості наданих послуг та порядку розрахунків з підстав того, що у фінансовому плані на 2010 рік, складеному та затвердженому Департаментом комунального господарства Харківської міської ради, видатки на сплату електроенергії на 2010 рік складають 117420 тис.грн. або 9,78 тис.грн. щомісячно, відповідачем до суду не подано. Крім того, відповідачем не подано до суду доказів звернення до позивача з відповідними заявами про зменшення обсягів споживання електроенергії або їх коригування у зв'язку з обмеженнями, встановленими фінансовим планом або відмови від отримання послуг у зазначеному розмірі в спірний період. За таких обставин, позивачем у встановленому договором порядку було поставлено відповідачу електричну енергію у обсягах, що були спожиті відповідачем, за які має бути проведено відповідачем належну та повну оплату у розмірі, встановленому договором.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми боргу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 431462,20 грн. та 3% річних в сумі 64238,82 грн. за період вересень - жовтень 2010р. є обґрунтованою та правомірна задоволена судом першої інстанції.
Щодо решти вимог позивача про стягнення з відповідача 12847,76 грн. ПДВ на 3% річних та 86292,44 грн. ПДВ на індекс інфляції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.
Продажем товарів, згідно з п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включається будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону, договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.
Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.
Інфляційні та 3% річних, нарахування яких передбачено ст. 625 ЦК України, не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
Передбачені вищевказаною статтею 3% річних та інфляційні є самостійним засобом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, оскільки за своєю правовою природою передбачені законом забезпечення не відносяться до неустойки (штрафу, пені), не є штрафними санкціями за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання, а є певною компенсацією знецінення грошових коштів внаслідок прострочення оплати боргу.
Інфляційні та 3% річних не є мірою відповідальності, тому не можуть бути розцінені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави для збільшення бази для оподаткування ПДВ.
Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, нарахування індексу інфляції за весь період прострочення виконання боржником грошових зобов'язань та 3% річних від простроченої суми заборгованості проводиться позивачем виходячи від суми боргу за відпущену електричну енергію з податком на додану вартість, в той час як відповідно до положень пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону: "податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додасться до ціни товарів (робіт, послуг)".
З урахуванням вищевикладеного інфляційні та 3% річних, передбачені ст.625 ЦК України, пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг), у розумінні Закону суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову про стягнення 12847,76 грн. ПДВ на 3% річних та 86292,44 грн. ПДВ на індекс інфляції.
Відповідно до п.6 додатку № 2 до договору, у разі несвоєчасної оплати споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюється нарахування, від суми боргу.
Позивач надав обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». За таких обставин, судом першої інстанції правомірно задоволено вимогу позивача про стягнення 91456,06 грн. пені за вересень-жовтень 2010р.
Стосовно заперечень апелянта проти стягнення сум річних, інфляційних та пені, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом, зобов'язання по сплаті отриманої електричної енергії у відповідача виникло на підставі договору про постачання електричної енергії №1.01 від 03.01.08р. Фінансовий план на 2010 рік складений та затверджений Департаментом комунального господарства Харківської міської ради, на який посилається відповідач, не змінював умов договору щодо порядку розрахунків за отриману електричну енергію. Суду першої інстанції відповідачем не було надано інших доказів щодо внесення змін до умов договору щодо порядку здійснення розрахунків.
Таким чином, на думку колегії суддів, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних у розмірі 64238,82 грн., 431462,20 грн. інфляційних, 91456,06 грн. пені.
Колегія суддів також враховує, що у справі №5023/4029/11 (до розгляду якої було зупинено розгляд даної справи) рішенням господарського суду Харківської області від 15.08.2011р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.08.2014р. та постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2014р., позов задоволено частково. Стягнуто з КП "ВТП "Вода" на користь АК "Харківобленерго" сум заборгованості за договором №1.01 від 03.01.08р., на які було здійснено нарахування, що є предметом позову в даній справі. Вказана обставина додатково підтверджує висновок про наявність фактичних та правових підстав для стягнення з КП "ВТП "Вода" відповідних сум відсотків річних, інфляційних та пені.
Крім того, апелянт просить у задоволенні позовних вимог щодо стягнення вказаних сум відмовити, оскільки порядок та строк виконання зобов'язань з погашення вартості електричної енергії за вересень-жовтень 2010 року за договором №1.01 від 03.01.08р. був змінений згідно з умовами договору №517Е/184 від 29.10.12р. про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.12 №517.
Зокрема, КП "ВТП "Вода" зазначає, що для застосування санкцій, передбачених договором №1.01 від 03.01.08р. та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків №517Е/184 від 29.10.12р., у п.18 якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій. І оскільки розрахунок за електричну енергію за спірний період відбувся в порядку та у строки, передбачені в договорі №517Е/184 від 29.10.12р., то, на думку відповідача, суми пені, нараховані відповідно до договору №1.01 від 03.01.08р., а також річних та інфляційних стягненню не підлягають.
При цьому, КП "ВТП "Вода" посилається на постанови Верховного Суду України у справах №5011-1/1043-2012-42/528-2012, №5011-35/1272-2012-42/527-2012, №5011-35/1533-2012-19/522-2012, в яких містяться аналогічні висновки.
Стосовно даних аргументів колегія суддів зазначає, що, як вбачається з обставин вищевказаних справ, розглянутих Верховним Судом України, рішення суду першої інстанції у кожній з них було прийнято вже після укладення відповідних договорів про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.12 №517 - тобто обставини щодо зміни умов первісних договорів були предметом дослідження судами першої інстанції.
Натомість у даній справі оскаржуване рішення було прийнято 01.02.2011р., тобто до укладення договору №517Е/184 від 29.10.12. Відповідно, суми пені, річних та інфляційних було визначено судом виключно виходячи з умов укладеного між сторонами первісного договору №1.01 від 03.01.08р.
За таких обставин, з урахуванням приписів ч.3 ст.101 та ст.104 ГПК України, колегія суддів не вважає належними аргументами посилання відповідача на положення договору №517Е/184 від 29.10.12р. - оскільки зміна правовідносин між сторонами, що відбулася після прийняття судового рішення, не може бути підставою для його скасування в апеляційному порядку, а правомірність здійснення місцевим господарським судом відповідних нарахувань сум пені, річних та інфляційних на момент прийняття оскаржуваного рішення перевірена апеляційним господарським судом та підтверджується матеріалами справи.
Колегія суддів зазначає, що обставини щодо підписання договору №517Е/184 від 29.10.2012р., визначені відповідачем як підставу для скасування рішення місцевого господарського суду, можуть бути підставою для звернення з заявою згідно зі ст.117 Господарського процесуального кодексу України.
Інших підстав та аргументів щодо скасування оскаржуваного рішення відповідачем не наведено.
Отже, здійснивши апеляційний перегляд оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі твердження зроблені при довільному трактуванні обставин справи та норм чинного законодавства, аргументи заявника скарги ґрунтуються на припущеннях, на їх підтвердження не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б спростовували висновки місцевого господарського суду і могли б бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити, оскільки воно не було предметом розгляду в суді першої інстанції.
Щодо клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення, колегія суддів вважає, що у задоволенні даного клопотання також слід відмовити, оскільки підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Звертаючись до суду з заявою про відстрочку виконання рішення, сторона повинна обґрунтувати неможливість виконання рішення суду відразу, через обставини особливого характеру, належними доказами, в розумінні ч. 2 ст. 34 ГПК України, а також довести суду негативні наслідки його господарської діяльності у разі стягнення всієї суми боргу. Проте, в даному випадку, відповідачем вказаних доказів надано не було. Крім того, розгляд даної справи триває досить тривалий час і грошові кошти за такий тривалий період, з врахуванням інфляційних процесів в України, обезцінені.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства "Вода" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2011р. у справі №33/234-10 залишити без змін.
В задоволенні клопотання Комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства "Вода" про відстрочку виконання рішення суду до 01.06.2015р. та зменшення розміру пені на 90% відмовити.
Повний текс постанови складено 01.12.2014р.
Головуючий суддя Шевель О.В.
Суддя Білоусова Я.О.
Суддя Пуль О.А.
