Справа № 22-ц-6803/12 Головуючий у І інстанції Опанасюк І.О.Провадження № 22-ц/780/399/13 Доповідач у 2 інстанції Савченко С.І.Категорія 50 22.01.2013
РІШЕННЯ
іменем України
17 січня 2013 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Панасюка С.П., Даценко Л.М.,
при секретарі Клименко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», третя особа ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
в с т а н о в и л а:
У вересні 2012 року позивачка звернулася до суду із вказаним вище позовом, який мотивувала тим, що вона із 2008 року працювала на посаді молодшого наукового співробітника музею Поліського району НІЕЗ «Переяслав». Наказом відповідача № 150-ОС від 13 вересня 2012 року її звільнено з роботи на підставі п.6 ст.36 КзпПУ за відмову продовжити роботу у зв'язку із зміною істотних умов праці. Посилалася, що дане звільнення є незаконним і суперечить низці вимог КЗпП України. Зокрема, вона не відмовлялася від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, а лише висловлювала свою незгоду із окремими пунктами нової посадової інструкцієї молодшого наукового співробітника музею, яку вона підписала і яку слід було привести у відповідність до чинного законодавства. Крім того, всупереч вимогам ст.252 КЗпПУ її звільнено без попередньої письмової згоди виборного органу профспілки, членом якої вона є. Також, про зміну істотних умов праці її не повідомили за два місяці та не узгодили зміну умов праці із профспілкою, що суперечить вимогам ст.ст.32,86 КЗпПУ. Вказувала, що порушення відповідачем її трудових прав завдали моральної шкоди, що виражається у моральних стражданнях, пов'язаних із протиправними діями адміністрації, приниженні честі і гідності. Оцінила завдану моральну шкоду в розмірі 8000 грн. Просила визнати незаконним і скасувати наказ відповідача № 150-ОС від 13 вересня 2012 року про її звільнення, поновити її на роботі, стягнути із відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 8000 грн.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2012 року позов задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано наказ відповідача № 150-ОС від 13 вересня 2012 року, позивачку поновлено на роботі і стягнуто із відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 вересня 2012 року та стягнуто 4000 грн. моральної шкоди. Допущено негайне виконання судового
- 2 -
рішення в частині стягнення заробітку за один місяць.
Відповідач НІЕЗ «Переяслав»подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачка із 2008 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи посаду молодшого наукового співробітника музею Поліського району НІЕЗ «Переяслав»(а.с.9).
Наказом НІЕЗ «Переяслав»№ 24-ОД від 15 лютого 2012 року у зв'язку із виробничою необхідністю на наукових співробітників заповідника було покладено обов'язки зберігачів музейних предметів (а.с.14).
Наказом відповідача № 150-ОС від 13 вересня 2012 року позивачку звільнено з роботи за п.6 ст.36 КзпПУ у зв'язку із відмовою продовжити роботу у зв'язку із зміною істотних умов праці (а.с.10).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що звільнення позивачки проведено з порушенням трудового законодавства, зокрема без попередньої згоди профспілки, членом якої є позивачка, без попередження позивачки за два місяці про зміну істотних умов праці та без погодження змін в умовах праці із профспілковим комітетом.
Також суд вважав, що є підстави для відшкодування позивачці моральної шкоди.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи і зроблені в результаті порушення судом норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд послався на порушення відповідачем при звільненні позивачки ст.252 КЗпПУ, що виразилося у відсутності погодження звільнення позивачки із профспілкою, членом якої вона є. При цьому суд не звернув уваги, що дана норма не регулює спірних правовідносин, поскільки встановлює гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів, які серед іншого полягають в тому, що звільнення членів виборних профспілкових органів, крім додержання загального порядку, допускається за попередньою згодою виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоячого органу профспілки. Позивачка не є членом профспілкового комітету, як виборного органу управління
- 3 -
профспілкою, а відтак дана стаття не поширюється на неї.
В той же час стаття 43 КЗпПУ, що регулює питання розірвання трудового договору за попередньою згодою профспілки, не передбачає необхідність такої згоди на звільнення працівника за п.6 ст.36 КЗпПУ.
Задовольняючи позовні вимоги, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст.32 КзпПУ, яка передбачає необхідність повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за 2 місяці. Однак, такі висновки не відповідають матеріалам справи, з яких вбачається, що про зміну істотних умов праці, зокрема про покладення на наукових співробітників обов'язків зберігачів музейних предметів наказом адміністрації від 15 лютого 2012 року, позивачку було попереджено 17 лютого 2012 року, що стверджується її підписом в наказі (а.с.14 зворот). Наведене свідчить про дотримання відповідачем положень ст.32 КЗпПУ.
При вирішенні спору, суд застосував до спірних правовідносин ст.86 КЗпПУ, відповідно до якої запровадження зміна і перегляд норм праці проводиться власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілкою, що на думку суду відповідачем не було дотримано. При цьому суд не врахував, що дана норма стосується нормування праці і застосовується при зміні норм виробітку, а в даному випадку предметом спору є зміна істотних умов праці, що виразилося не у зміні норм праці, а в покладенні на працівника додаткових обов'язків, зокрема обов'язків зберігача музейних експонатів.
Також, вирішуючи спір, суд не в повній мірі врахував та не перевірив вказані позивачкою в заяві підстави позову (фактичні обставини, якими остання обґрунтовує свої вимоги та докази). Суд не звернув уваги та не дав оцінки доводам позивачки про те, що вона не відмовлялася від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, а лише висловлювала свою незгоду із окремими пунктами нової посадової інструкцієї молодшого наукового співробітника музею, яку до речі вона підписала, та виконувала обов'язки (а.с.24).
Крім того, стягуючи на користь позивачки 4000 грн. моральної шкоди, суд залишив поза увагою, що на підтвердження своїх слів про заподіяння моральної шкоди позивачка не надала суду жодного доказу, а відтак висновки суду про завдання позивачці моральної шкоди в цій частині не грунтуються на матеріалах справи.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи і ухвалене з порушенням норм матеріального і поцесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи позов ОСОБА_2 в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, з таких підстав.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'зку із зміною істотних умов праці.
- 4 -
За змістом вказаної норми відмова працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці має бути чіткою і об'єктивно вираженою. Це зокрема може бути письмова заява працівника про відмову від продовження роботи, чи розписка (напис) працівника про відмову від продовження роботи на письмовому повідомленні власника про майбутню зміну істотних умов праці.
Судом встановлено, що наказом директора НІЕЗ «Переяслав»від 15 лютого 2012 року у відношенні ряду працівників заповідника, в тому числі і позивачки, було змінено істотні умови праці, зокрема на наукових співробітників заповідника додатково покладено обов'язки зберігачів музейних експонатів, що раніше не входило до їх трудових обов'язків. Позивачка, як і інші працівники, була ознайомлена із змістом вказаного наказу, проте розписуючись під текстом наказу про ознайомлення 17 лютого 2012 року вона не зазначила про відмову від продовження роботи. Також встановлено, що до моменту звільнення позивачка не подавала заяву про відмову продовжити роботу.
ОСОБА_2 заперечує свою відмову продовжити роботу у зв'язку із зміною істотних умов праці, і вказує на те, що вона лише висловлювала свою незгоду із окремими пунктами нової посадової інструкцієї молодшого наукового співробітника музею та необхідністю їх узгодження із чинним законодавством, яку вона підписала 20 серпня 2012 року. Наведені посилання стверджується її написом на інструкції (а.с.24).
Доводи представника НІЕЗ «Переяслав»про те, що адміністрація зробила висновок про відмову позивачки продовжити роботу на підставі сукупності її дій, зокрема напису на посадовій інструкції про незгоду із її положеннями, поданням скарг до прокуратури та профспілки, колегія суддів не приймає до уваги як необгрунтовані. Вказані дії не є доказом відмови ОСОБА_2 від продовження роботи, а є реалізацією позивачкою наданих їй законом можливостей для захисту своїх трудових прав. Більше того такі доводи спростовуються матеріалами справи з яких вбачається, що згідно п.3 наказу № 24-ОД від 15 лютого 2012 року нові умови праці запроваджені із 20 квітня 2012 року, проте позивачка продовжила працювати і не вимагала звільнення (а.с14).
Отже, оцінивши всі докази по справі у їх сукупності, колегія суддів вважає, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів відмови позивачки від продовження роботи у зв'зку із зміною істотних умов праці у вересні 2012 року.
За таких обставин, з огляду на те, що ОСОБА_2 заперечує свою відмову працювати, а відповідач не надав доказів відмови останньої від продовження роботи, звільнення її з цих підстав не відповідає вимогам закону, а тому колегія суддів визнає незаконним наказ про звільнення позивачки і скасовує його та поновлює позивачку на роботі.
Відповідно до приписів ст.235 ЦК України суд стягує на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з часу звільнення в розмірі 18532,82 грн. При цьому колегія суддів згідно постанови КМ України № 100 від 8 лютого 1995 року обраховує середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до довідки про доходи ОСОБА_2, виходячи із середнього заробітку за два останні повні календарні місяці роботи (а.с.13).
Колегія суддів прийшла до висновку про необгрунтованість вимог позивачки в частині відшкодування моральної шкоди з таких міркувань.
Відповідно до ст.2371 КЗпПУ відшкодування власником моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Всупереч положеннм даної норми позивачка не надала суду доказів, які б підтверджували обставини щодо заподіяння їй з боку відповідача моральних страждань.
- 5 -
При цьому колегія суддів враховує, що встановлення факту порушення законних прав позивачки при її звільненні не тягне автоматичного (безумовного) відшкодування моральної шкоди, завдання якої особі підлягає доведенню на загальних підставах.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»задоволити частково.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2012 року скасувати і ухвалити нове.
Позов задоволити частково. Визнати незаконним і скасувати наказ Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»№ 150-ОС від 13 вересня 2012 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи. Поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді молодшого наукового співробітника Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Стягнути із Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18532 гривні 82 коп. В решті позову відмовити.
Стягнути із Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»на користь держави судовий збір в розмірі 214,6 грн.
Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі і стягнення заробітку за один місяць.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий : ___________________
Судді : ___________________ __________________
