Реконструйовану лодію часів Київської Русі після багаторічних випробувань на воді показуватимуть у музеї під Києвом
Катерина МАЦЕГОРА, Олександр ЛЕПЕТУХА (фото), «Урядовий кур’єр»
Зустрічаємо це судно на березі Дніпра біля станції метро «Видубичі» під гуркіт потягів метрополітену, звуки слов’янських мелодій та оплески не журналістів — випадкових байкерів і звичайнісіньких любителів засмаги. А увагу присутніх лодія привертає неординарною для сучасного урбанізованого світу символікою. Зокрема дерев’яним із розкритою щелепою драконом, зітканим із синьо-жовтих ромбів вітрилом, стилізованим під кольори українського прапора, і щонайменше шістьма щитами, прикріпленими з боків, із зображеними на них яскраво-жовтими тризубами.
Уже за кілька хвилин розумію: ці щити — не що інше, як герби Великого князя Київського Володимира, вітрило площею 36 квадратних метрів зроблене із армованого поліетилену — імітація широковживаної за тих століть парусини, а дракон — невід’ємний і найголовніший елемент скандинавського бойового судна типу «драккар». Дивлюся на цей 12-метровий дерев’яний витвір (3,5 метра завширшки та 1,9 метра заввишки) — і цікавить лише одне питання: як на ньому наші пращури могли воювати?
Веслувальники не дають «княгині» стати в воду
Ще мить — і на берег спускаються в притаманних для часів Київської Русі шатах князь, його помічник та гурт веслувальників. Керівник цього проекту, приуроченого до 1025-річчя Хрещення Русі, президент «Парку Київська Русь» Володимир Янченко, вийшовши з образу князя, пояснює, що лодія — своєрідна відповідь на цікавість наших сучасників: «Ми на власному досвіді перевірили, чи справді український воїн тих часів міг витримати тривалі походи по воді».
«Князь Володимир» за 14 років після побудови здійснив сім великих експедицій. У 2000-му із Києва за три місяці прибув до Стамбула, а в 2012-му повернувся у столицю з Новгорода-Сіверського. Щоправда, не так швидко для нинішніх часів він пересувається річками: за годину долає 5-6 кілометрів. Для порівняння, в літописних згадках київським русичам, аби дістатися водним шляхом від сучасної столиці України до Чернігова по Десні, потрібно було дві доби. Наші ж співвітчизники витратили чотири.
«Драккар» — головний елемент скандинавського бойового судна
До слова, цю інформацію чую вже на борту судна. Там один із 10 веслувальників — підводний археолог Михайло Безродний — розповідає, що «крутити весла» людина довго не спроможна. Тому члени екіпажу змінювали місця щогодини. Харчуватися вони могли й прямісінько на судні. А до меню обов’язково входили юшка, сало та хліб із цибулею. Окремо він звертає увагу на те, що це судно витримує великі вантажі. На ньому раніше перевозили навіть коней.
Оскільки вони тут відсутні, тож сходжу на берег, щоб спостерігати за завершенням презентації лодії. Раніше стародавній люд зустрічав воїнів із походів з діжками медовухи. Одну з них обов’язково розбивала княгиня. Цей ритуал члени групи осучаснили — однак з пляшкою шампанського сучасній «княгині» вдалося розпрощатися лише з п’ятої спроби.
Тризуби на щитах сповіщають: Дніпром пливе лодія Великого князя Київського
