Нікопольський феросплавний може зупинитися через необгрунтовано високі тарифи для заводу на електроенергію
Запорізький і Стахановський феросплавні заводи, які зупинилися 1 грудня 2012 року, відновили свою роботу лише з 1 березня 2013-го. Завдяки тому, що уряд наполіг на виконанні «Енергоринком» постанов Кабінету Міністрів (№№ 912 й 1011, прийнятих ще 2012 року), якими встановив економічно обгрунтовані тарифи на електроенергію замість захмарних — $93 за МВт/год. Проте ці позитивні рішення не торкнулися найбільшого у світі Нікопольського заводу феросплавів.
Уже зупинено окремі печі
— Ми не просимо пільг, — підкреслював у розмові з журналістами кілька місяців тому заслужений металург України Георгій Дереза, який 39 років працює плавильником на НЗФ. — Лише не вбивайте завод! Ми могли б виплавляти щомісяця і 100 тисяч тонн феросплавів, але змушені зменшити потужність наполовину. Через високу ціну на електроенергію, яку ми закуповуємо, просто нереально конкурувати з країнами, де феросплавники платять 50 доларів за мегават-годину, як приміром, у Росії чи США. Оскільки ж у собівартості феросплавів ціна на електроенергію сягає за 50 %, наша продукція приречена бути дорожчою, ніж у конкурентів. Тому її беруть не так охоче, хоч вона найякісніша у світі.
Солідарний із ветераном-плавильником і генеральний директор НЗФ Володимир Куцин.
— Порівняно з позаминулим роком, у 2012-му наше підприємство скоротило випуск феросплавів на 14,6 %, а в деякі місяці цей показник сягав 40, — розповідає Володимир Семенович. — Скорочення випуску продукції було й 2011-го — на 15,8 %. Збитки заводу 2011 року становили 2,8 мільярда гривень. Тому торік на підприємстві зупинили п’ять із 16 потужних сучасних електроплавильних печей.
Ситуація загострюється
Нині на світовому й вітчизняному ринках продовжує знижуватися попит на сталеливарну продукцію, і ці негативні тенденції сповна відчувають на собі й феросплавники. Попит на їхню продукцію теж упав. Тому ситуація для нікопольських феросплавників дедалі погіршується.
Проте світові тенденції чомусь проходять повз увагу Національної комісії з регулювання енергетики. Вона, як і в попередні роки, продовжує підвищувати тарифи на електроенергію для промислових підприємств. У 2013 році очікується її подорожчання на 9,3 %, хоч із першого дня цього року вже двічі відбулося фактичне підвищення тарифів: на 1% з 1 січня та на 3,8% з 1 березня. Це попри те, що останніми роками ціна електроенергії й без того зростала дуже стрімко: 2010-го — на 30,9 %, 2011-го — на 21,4, 2012-го — на 10,8 %.
Щоб не зазнати ще більших збитків, з 1 березня цього року на НЗФ обсяг виробництва скоротився ще на 20 %.
— І це, як ми розуміємо, ще не межа нашого затяжного падіння, — зітхає Володимир Куцин. — Нинішній тариф не дає змоги вивести фінансові підсумки роботи підприємства хоча б на нулі. Щомісяця наші збитки становлять приблизно 100 мільйонів гривень. І щоб завод не зупинився, щоб не довелося звільняти тисячі працівників, потрібно, аби НКРЕ встановив ціни на електроенергію хоча б у межах тих, за якими Україна продає її на експорт, — 60—65 доларів за мегават-годину.
Найкращі феросплави в світі — це продукція НЗФ. Фото з архiву редакцiї
Лідери з інвестицій та економії
На НЗФ підкреслюють, що тариф, про який каже керівник підприємства, аж ніяк не дозволить заводу «жирувати» з надприбутками. Тим часом модернізація та технічне переозброєння — найважливіші питання, які НЗФ вдало вирішує попри несприятливі зовнішні чинники.
Зокрема заводські винахідники придумали, як використовувати ферогаз (той, що утворюється в печах під час виплавки феросплавів). У результаті щороку НЗФ економить 30—50 мільйонів кубометрів природного газу, а це 140—233 мільйони гривень.
Зменшили на Нікопольському феросплавному й споживання води — до 460 тисяч кубометрів на рік (це до 1 мільйона гривень).
— Із 2005 року ми знизили витрати електроенергії більш ніж на 10 %, — додає генеральний директор заводу.
За показниками економії НЗФ один із лідерів з інвестування в екологію. Наприклад, на заводі функціонують уже чотири надпотужні очисні системи. Останню з них — в агломераційному цеху — було запущено, попри скрутні часи, минулої осені. Вона найсучасніша у світі й обійшлася підприємству в 110 мільйонів гривень.
Загалом же на НЗФ щороку інвестують у модернізацію й придбання нового обладнання, на екологічні заходи 200—300 мільйонів гривень.
Чи вигідно це державі?
У перспективі якщо після відновленню роботи ЗЗФ та СЗФ працюватимуть стабільно, на кілька сотень мільйонів гривень зростуть надходження в державний і місцевий бюджети, у соціальні фонди, 1,5 мільярда гривень за електроенергію одержить «Енергоринок», 400—500 мільйонів доларів надійде в Україну валюти.
Та якщо вимушено зупиниться НЗФ, наслідки цього стануть ще більш негативними, ніж від паузи в роботі ЗЗФ й СЗФ. Без роботи залишаться майже 7 тисяч людей, яким держава змушена буде виплачувати грошову допомогу. Втрати бюджетів усіх рівнів й цільових фондів перевищать 450 мільйонів гривень на рік. Відчутно зубожіє Нікополь, оскільки відрахування заводу становлять 30 відсотків усього міського бюджету. Втратить понад 2 мільярди гривень і вітчизняний енергоринок, а держава щомісяця — понад 60 мільйонів доларів валютних надходжень. Невже це вигідно державі, скарбниця якої й так не тріщить від надмірних коштів?!
Невже не зрозуміло, що одержувати додаткові надходження до бюджетів — це перспективніше?
Очевидно, що закриття НЗФ державі аж ніяк не вигідне.
ДОВІДКА «УК»
