Від чого виробники захищають людей?
«Гарячі пиріжки, гарячі пиріжки!» — «А з чим вони?» — «З чим, з чим ... Але ж гарячі...» Коли в харчу зовсім небагато потрібних споживачу якостей, продавець зі шкіри пнеться, аби переконати, що лише його крам має значення. Та навіть коли продукт хороших ознак взагалі не має, їх тупо вигадають. Приміром, що воно таке — ці ГМО, відсутністю якого «либиться» до покупця ледь не кожен товар на українських продуктових полицях? Оті самі генетично-модифіковані організми, або ж трансгени? Коли зовсім по-простому, то це рослини чи тварини, видозмінені за допомогою генної інженерії. Займаються цим задля того, щоб підвищити споживацькі чи технологічні якості сільгоспсировини.
Вірити чи не вірити…
Коли все виходить відповідно до задуму — продукти з цими самими ГМО мають бути щонайменше не гірші і не більш небезпечні, ніж решта продуктів. Проблема лише в тому, що в такій складній справі, як генна інженерія, на запланований результат можна й не вийти, або ж з’являться неочікувані побічні ефекти. Ні, всі ці страшилки, що, мовляв, той, хто їстиме ГМО, стане мутантом, — то все на публіку, яка недовчилася до 8 класу. Питання лише в тому, довіряє чи не довіряє людина високим технологіям, коли йдеться про речі для внутрішнього вжитку. І у цьому сенсі дати їй можливість вибору — це нормально. Адже людина вправі сказати: «Я хочу перестрахуватися, коли йдеться про моє здоров’я, тож принципово не споживатиму ГМО, або ж їстиму їх не раніше, ніж якість буде доведена багаторічним досвідом вживання».
Ось тільки незрозуміло, чому хтось вирішив, що ГМО становлять собою якусь особливу небезпеку для мене як споживача? Чому саме це, а не вміст канцерогенів, решток добрив та отрутохімікатів, інших небезпечних хімічних сполук? Серед цілої купи споживчих якостей продукту мене особисто наявність ГМО цікавить ледь не в десяту чергу, а коли йдеться про мінеральну воду чи кухонну сіль — то навіть не в 128-му. Звичка сповіщати про відсутність ГМО на продуктах, де вони в принципі не можливі, робить ситуацію довкола трансгенів дещо шизофренічною. «Діагноз» підтверджується й тим, що немає виразних свідчень, що вся поголовно продукція і справді перевіряється на вміст трансгенів.
Значно адекватнішим видається бажання знати не лише, що у цьому продуктові немає ГМО, а мати бодай уявлення про те, що ж у ньому таки є. Орієнтуватися на якісь знайомі ще з дитинства «бренди» — нині марна справа. У супермаркеті можна надибати 3 різновиди плавленого сирка «Дружба» — за ціною від 2 до 6 грн. Не треба бути експертом, щоб зрозуміти: про якусь однакову рецептуру тут не йдеться. Добре, що хоч у випадку з найдешевшою «Дружбою» вистачило совісті написати «сирний продукт молоковмісний» — мовляв, лише якась дещиця молока там є. Вона, до речі, може виявитися навіть і меншою, приміром, від частки офіційно дозволеного на Заході вмісту ГМО — від 0,9% —у Європі до 10% — у США.
Споживацький фетиш
Показово й те, що наші виробники охоче маскують свої товари під радянські бренди та хизуються, коли можуть щось позиціонувати як «зроблене за тим самим ГОСТом». Уже одне це змушує визнати, що ми, з усім нашим ринковим псевдодостатком усього молоковмісного та ідентичного натуральному та при наших 50% світових чорноземів терпимо продуктове фіаско навіть на тлі неодноразово провалених продовольчих програм Радянського Союзу. Особливо коли йдеться про якість цього самого продовольства. І ось тут — як гарна міна при поганій грі — вилазить ця сама свобода від ГМО. Скажіть, чи траплялося вам бачити на наших полицях продукт, на якому було б вказано: містить ГМО? Та нині практично неможливо надибати харчі не те що з офіційно зазначеним вмістом ГМО, а й просто без веселої заявки, що вони відсутні.
В українських реаліях це виглядає так, що наші «годувальники» навперебій сповіщають, що в їхніх продуктах немає того, чого в країні... майже не існує. Здоровий глузд мав би підказати контролюючим органам, що логічніше було б маркувати ту мізерну частку продукції, в якій офіційно є вміст ГМО, «за замовчуванням» прийнявши, що в інших продуктах його немає. Але бачимо інший хід — коли не можемо відстежити і довести споживачеві реальних якостей продукту — давайте роздмухаємо якусь загрозу і будемо від неї захищати людей. Із ГМО все виходить просто супер — ми так сильно дбаємо про людей, що захищаємо їх навіть від того, чий шкідливий вплив ще не є фактом. І хочу, щоб мене правильно зрозуміли: я зовсім не агітую за ГМО — це тема іншої розмови. Мені просто не подобається, що, спекулюючи на темі ГМО, вітчизняний харчопром симулює турботу про споживача, збуваючи йому численні сурогати із сої, пальмової олії тощо замість того, що ще кілька десятиріч тому називалося смачною та здоровою їжею. Що в країні створено такий собі споживацький фетиш, котрий, по суті, лише відволікає увагу споживача від реальних характеристик товару.
