Щороку в село над Дністром з усіх-усюд приїжджають святкувати Маланку
Микола ШОТ, «Урядовий кур’єр» (фото автора)
Вервечка легковиків, мікроавтобусів, автобусів уже роками у надвечір’я 13 січня спрямовується до Горошови, що на Тернопіллі. Охочих подивитися неповторне дійство — Маланку — є чимало з інших областей та з-за кордону. Ось вказівник на повороті нагадав, що до місця святкування треба проїхати ще 18 км, а водночас пошукати у своїх кишенях дрібні купюри. Навіщо? Треба «пости ДПС» здолати, а без хабара хіба можна?!
Вимітаємо нечисту силу, щоб у селі добро й гаразди панували
Перший такий шлагбаум виставили в селі Устя. гречно запрошують на свою Маланку, а якщо не бажаєте розділити їхню радість, «розрахуйтеся за дорогу» — й гайда далі. За якийсь кілометр-другий ще один «блок-пост», тут уже за проїзд правлять не менш як 10 грн. О-о-ох! Виймаєш купюру, а що вдіяти, серце прагне Горошови. А он здалеку вже й вогні різнобарвні ваблять. Та знову перед очима «рогатка», яку, щоправда, козацьким куренем назвали. Гроші платиш, скільки душа бажає, їх, каже курінний отаман, він же депутат сільської ради Яків Юсипів, на рахунок сільради й перерахують, щоб мати якусь копійчину для підготовки наступного карнавалу. Побором це не назвеш, адже тут вас пригостять і салом, і помідорами з огірками, які горошівці самі виростили, і сто грамчиків, звісно, наллють.
Тетянка Паламар на свято нарядилася в циганське
За куренем одразу даішники пропонують припаркувати авто. Десь із кілометр ідемо пішки. Мороз тріщить, але жителі Горошови не дуже відчувають його дошкуляння. Скрізь гамірно, хтось колядує, хтось співає чи жартує, розмаїття масок, костюмів, вогнів.
Юшку зварила, добре наперчила й козака гарного заманила
Ось і сцена, що слугує оселею, на столі вже горить свічка, у макітрі —рум’яні пампушки. «А що у збанку?» — з’ясовую в господаря Омелька (Іван Яремій, теж депутат сільської ради): там самогон, який він «гнав ще восени», щоб з колядниками почаркуватись. Омелькова донька Оксанка (Ірина Яремій), уся причепурена, чекає парубків, які прийдуть маланкувати.
Де ж іще може всяка чортівня возитися-водитися, як не біля Солохи!
У ролі Маланки можуть виступати лише хлопці. Тут бубон тон задає, й до хати заходять Маланки. Їх цього року в Горошовій три. Починається «плясання» — ритуальний танець Маланок. За таким танцем, а також за одягом згодом визначатимуть кращу Маланку села.
Ми маленькі Мотрони — щічки від морозу в нас червоні
Олександр Вівсюк — один із тих, кому пощастило втілювати образ Маланки. Спочатку хлопці збираються у свої ватаги-партії й там обирають винуватицю свята. У гурті Сашка панує демократія, тож вирішили, що Маланку визначать жеребкуванням. Ось Олександрові й поталанило. Одягнувся він у лейбик (кожух), фартух та інші наряди, які носила понад сто років тому його прапрабабуся.
Господар Омелько, господиня Одарка та їхня донька Оксанка учасників маланкування радо приймали, пампушками, цукерками й самогоном частували
Упродовж цілої ночі, що звістила про Старий Новий рік, Маланки зі своїми партіями ходять колядувати до дівчат. Уранці вони знову збираються в центрі села. Тут їх, а також Василів, які відзначають саме день янгола, підкидають угору під бадьоре «ура!» та спалюють діда (дідуха) із соломи, сіна й кукурудзиння. А ось на Водохреще на замерзлому Дністрі вирізують ополонку, в яку Маланки-парубки мусять обов’язково занурити свої голови. Це буде згодом.
Маланка одяглася в сторічні народні шати
Селом заволодів карнавал. Яких лише образів тут не втілили! Навіть «Хюндай» і то до Горошови без поломок зумів доїхати. Солоха разом з усяким чортовинням не зрадила своєму традиційному транспорту — печі з димарем. Молода у весільному наряді приволокла справжнє ліжко. Катя Підсадча з оператором Братом приїхала знімати телепрограму «Свинське життя». Дюлік і Лесик гарцюють на своєму «кадилаку» — мотоциклі з коляскою. Чорна змія вогнем обдала, а циганка взялася вкотре ворожити! Адама за те, що дався намовити Єві та вкусив райське яблуко, посадовили в пекельний казан із чортами. Прилетіли й нічні метелики, Смерть зубами поклацала, дівчата-красуні мітлами нечисть стали вимітати, аби село «добро й багатство знало».
