Шанований у всьому світі хірург і вчений працював простим сільським лікарем на Черкащині
Приводом згадати ім’я вченого світового рівня святителя Луки Кримського стало не тільки 135-річчя від дня його народження, яке відзначалося цього року. Недавно на Черкащині, де він колись жив і працював, побувала його правнучка — лікар-анестезіолог Тетяна Войно-Ясенецька, яка живе в Одесі. Вона привезла в дарунок Шевченковому краю ікону великого прадіда, якого вважають своїм духовним покровителем хірурги в різних країнах світу. У цьому краї нинішнього року вона вже вдруге. Навесні взяла участь у відкритті пам’ятного знака в Деньгах Золотоніського району, де в 1908 році прадід працював дільничним лікарем, і подарувала місцевій громаді копію його портрета, намальованого колись сином ученого Валентином, який був не лише відомим офтальмологом, а й унаслідував від батька талант живописця.
Як зізналася, їздить сюди з великим хвилюванням і благоговінням, адже черкаська земля й досі береже пам’ять про великого хірурга і церковного діяча Луку Кримського. Звідси родом і його дружина Анна Ланська. У Черкасах поховані батьки святого. У парку, поблизу Свято-Михайлівського собору, на тому місці, де свого часу були могили батька й матері святого Луки, планують спорудити їм пам’ятник. Нещодавно на конференції в медичному коледжі, організованій на честь святителя-хірурга, обговорювали актуальність медичної та духовної спадщини вченого.
Свою лікарську майстерність він вважав даром містичним, який призначався для уславлення й утвердження Бога. Фото з сайту proobraz.kiev.ua
Життя — на вівтар служіння простому людові
Святого Луку шанують у всьому світі. Адже був він не лише видатним лікарем та науковцем, а й поклав своє життя на вівтар служіння простому людові. Професор медицини зі світовим ім’ям, хірург, розробки якого медики використовують і нині, самовідданий лікар, який поспішав на допомогу хворим у бідних земських лікарнях, пересильних тюрмах, на етапах, у непристосованих для життя бараках… Архієпископ Сімферопольський і Кримський. Усе це про нього, святителя Луку, в миру — Валентина Феліксовича Войно-Ясенецького.
Він був лікарем від Бога. Залишивши своїм майбутнім колегам численні медичні настанови, учений не забув про головне: наголосити на любові до пацієнта. У своїх «Нарисах гнійної хірургії», які стали настільною книгою для лікарів, Войно-Ясенецький писав, що хворого під час хірургічного втручання також треба берегти від важкої психічної травми — вигляду операційного столу, людей у масках і халатах, розкладених інструментів. Він радив приспати таку людину поза операційною палатою, потурбуватися про її зігрівання під час операції.
Серед ймовірних майбутніх професій — бути художником, юристом чи лікувати людей — він обрав медицину. Проте був справжнім художником, Митцем. Зцілював тіло й душу, хоча за радянської влади на це дивилися під особливим кутом зору. А коли згадати, як ставши у 1920 році професором медицини, діставши визнання (його дисертацію «Регіонарна анестезія» в Росії та Польщі оцінили престижними преміями), він прийняв духовний сан під хресним іменем Лука, аби поєднати медичну діяльність із духовною, переслідування тодішніх ідеологів здадуться і зовсім «умотивованими». У 1923 році його заарештували й заслали на Північ — табори забрали 11 років життя.
Лікар-гуманіст, учений і водночас віруюча людина, Валентин Феліксович довів єдність науки й релігії. Займаючись науково регіонарною (місцевою) анестезією, він вистраждав свої погляди й переконання. Тяжко переживши смерть дружини, яка залишила йому чотирьох малолітніх дітей, він за якимось порухом душі попросив взяти турботу про них медичну сестру С. С. Білецьку, яка стала дітям другою матір’ю і виховала всіх (троє синів майбутнього святителя стали професорами в різних галузях науки, а дочка — медиком). Очевидно, трагічні повороти життя й привели Валентина Феліксовича до церковної спільноти.
Прозрівали навіть сліпі
Це було сенсацією, адже на ту пору Валентин був не тільки головним лікарем міської лікарні, а й головою Спілки лікарів, професором і завідувачем кафедрою в Ташкентському університеті. Своє священицьке служіння йому доводилося поєднувати з операціями в лікарні та лекціями, які він читав у рясі і з хрестом на грудях. Для багатьох це було виявом божевілля й зухвалості: влада тоді громила церкви, а священиків репресовували.
Відомого професора довго не чіпали, очевидно, через надзвичайну популярність у народі. Операції, які проводив, вражали: сліпі прозрівали, приречені на нерухомість зводилися на ноги. Але після того, як у травні 1923 року Войно-Ясенецького возвели у сан єпископа і нарекли ім’ям Лука, терпець нової влади увірвався. Віряни, аби врятувати владику, лягали під поїзд, який віз його у заслання. Визволити геніального лікаря з-за ∂рат вдалося лише під час війни. Сталін скерував його організовувати роботу у шпиталях Сибіру. Там Лука поєднував лікування поранених з архієрейським служінням. Він став головним консультантом усіх військових госпіталів Красноярського краю, провів сотні операцій поранених. У 1946 році йому було присуджено найпрестижнішу на той час Сталінську премію (200 тисяч карбованців, майже всю її він перерахував постраждалим від війни дітям).
Невдовзі у віці 70 літ Луку перевели на посаду архієпископа Сімферопольського і Кримського. Єпархія була вкрай зруйнована та зубожіла. Сам владика насилу зводив кінці з кінцями, навіть ходив у рясах із залатаними ліктями. На прохання владики секретар вів облік найубогіших у місті родин, яким Лука щомісяця надсилав гроші. З усього Криму на другий поверх його архієрейського будинку сходилися люди, а по місту про нього ширилися легенди як про чудотворця. Невдовзі він повністю осліп, однак, попри це, до самої смерті (11 червня 1961 року) служив Божественну літургію. Нині мощі святителя Луки перебувають у Свято-Троїцькому монастирі в Сімферополі.
Він являється хворим
Унікальний лікар-архієпископ Лука і сьогодні допомагає хірургам проводити операції.
— Чудес із одужанням за молитвою святителя Луки так багато, що ми не встигаємо все записувати, — підтверджує архімандрит Нектарій Антонопулос з Греції. На відкритті меморіальної дошки в селі Деньги священик був надзвичайно зворушений. З великою теплотою розповів:
— Я бував майже в усіх місцях, де жив і працював святитель Лука: в Архангельську, Ташкенті, Красноярську… Але ніде не відчув такого сильного зворушення, як тут. Сльози радості наповнили мої очі, коли я побачив образ святого на пам’ятній дошці. Якщо ви колись приїдете в Грецію, побачите, як його там люблять. Багато наших лікарів носять із собою іконку святого Луки Кримського і, перш ніж робити операцію, моляться йому і одержують допомогу. У Греції жоден святий не отримував стільки любові за такий короткий час. Це святий, який об’єднує нас усіх…
Про дива святого Луки розповідав ще один гість — Назар Стадниченко з Москви: юнак став музикантом, композитором уже після того, як в нього були пошкоджені фаланги пальців. Диво в тому, що вони відросли. Він вважає, сталося це не без впливу святого Луки, якому він поклоняється.
Незважаючи на короткий строк свого перебування у Деньгах, тут Лука Кримський залишив виразний слід. Старожили зазначали його компетентність, послідовну безкорисливість, відданість справі і неймовірну чуйність. Як свідчать архівні дані, у 1908 році в Деньгівській дільничній лікарні зроблено 114 операцій. Багато з них провів саме він.
Свою лікарську майстерність він вважав даром містичним, який призначався для уславлення й утвердження Бога. Як лікар, він ніколи не відмовляв у допомозі вбогим та знедоленим і не брав нічого за лікування. Свої дива — зцілення людей — святий Лука творить і донині. До храмів, де є його ікона, постійно приходять люди, щоб поклонитися образу святого й помазатися святим миром. Кажуть, що це не лише знімає біль, а й лікує від тяжких недуг. І нині святого часто бачать живим у будинках і лікарнях. Він являється хворим, які лежать на операційному столі, заходить до реанімаційних відділень.
На місці родинного будинку —поліклініка
Батьки молодого Войно-Ясенецького теж жили у Черкасах (це підтверджують архівні свідчення), переїхавши сюди з Керчі, тут працював і його брат Володимир. Сюди Лука приїжджав 1926 року після першого заслання, щоб здійснити панахиду на могилі своєї сестри Ольги. За свідченнями сучасників, він завжди добрими словами згадував цей куточок України, де йому так добре працювалося, його простих душевних людей. У Черкасах, на вулиці Суворовській, 53, де колись мешкала сім’я Войно-Ясенецьких, нині поліклініка.
На жаль, достовірних даних про те, де саме поховані батько й брат Валентина Феліксовича, знайти не вдалося, хоча митрополит Черкаський і Канівський Софроній переконаний: могили батьків святителя, які не збереглися, радше були на території Соборного парку в Черкасах. Кафедральний Свято-Михайлівський собор, побудований владикою, стоїть якраз на місці дореволюційного кладовища.
Онуки і правнуки святого Луки теж стали вченими. Одна з них — Ольга Валентинівна Войно-Ясенецька, створила Одеське обласне патологоанатомічне бюро. Це її дочка Тетяна й гостювала в Деньгах на Черкащині.
