ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
24 грудня 2013 р. Справа № 903/1487/13
за позовом товариства з додатковою відповідальністю "Нововолинський завод залізобетонних виробів", м. Нововолинськ
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"в особі філії - Волинського обласного управління АТ "Ощадбанк", м. Луцьк
про зобов'язання державного реєстратора виключити з державного реєстру обтяжень рухомого майна записи за реєстраційними номерами: 11994203, 11994344.
Суддя Слободян П. Р.
Секретар судового засідання Коваль О. М.
За участю представників сторін:
від позивача: Івченко О. Ф. - юрист (довіреність у справі)
від відповідачів: Мельничук А. О. - провідний юрисконсульт (довіренсть у справі)
Суть спору: позивач - товариство з додатковою відповідальністю "Нововолинський завод залізобетонних виробів", м. Нововолинськ звернувся в господарський суд з позовною заявою до відповідача Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Волинського обласного управління АТ "Ощадбанк", м. Луцьк, в якій просить /з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 24.12.2013р/ зобов'язати державного реєстратора виключити з державного реєстру обтяжень рухомого майна записи за реєстраційними номерами: 11994203, 11994344.
Відповідач у відзиві № 19-4/903/6636 від 23.12.2013р. та представник в судовому засіданні позов вважає надуманим, безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення з огляду на наступне: умови договору овердрафту № 18 від 21.12.2011р. є не виконаними позивачем в повній мірі та банку не повернуто кошти в сумі 354,84грн., сплачені ним при подачі до Корольовського районного суду м. Житомир позовної заяви про стягнення заборгованості із поручителів в зв'язку із неналежним виконанням позичальником даного договору, застава зберігається у первісному обсязі, а вимога позивача щодо зобов'язання АТ "Ощадбанк" подати реєстратору заяву про припинення обтяження і виключення з державного реєстру обтяжень рухомого майна записи за реєстраційними номерами: 11994203, 11994344 є безпідставною та такою, що не ґрунтується як на нормах матеріального права і на укладених між сторонами договорах. Безпідставною є вимога позивача щодо стягнення з відповідача витрат, пов'язаних із отриманням ним послуг адвоката в сумі 1000,00грн., адже квитанція № 100 від 29.11.2013р. видана адвокатом Кратюком В. С. не є належним документом, який свідчить про оплату позивачем гонорару адвокату.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення, доводи представників сторін, господарський суд встановив наступне:
21 грудня 2011 року між ПАТ "Державний ощадний банк України", від імені якого діє філія - Волинське обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України" та ТзДВ "Новолинський завод залізобетонних виробів" був укладений договір овердрафту № 18 (далі - кредитний договір).
З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору між банком та підприємством 21.12.2011р. укладено договір застави товарів в обороті № 134 та договір застави обладнання № 5490 відповідно до умов яких позивачем було передано в заставу відповідачу майно підприємства, а саме: залізобетонні плити та вантажопідйомний козловий кран з підкрановим шляхом на загальну суму 295 846 грн. Крім того, між банком та Сіранчуком Ігорем Емільовичем і Сіранчук Розою Василівною (далі по тексту поручителі) 21 грудня 2011 року укладено договори поруки № 125 і № 126 відповідно.
21 грудня 2011 року реєстратором були внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за реєстраційними номерами: 11994203; 11994344.
У зв'язку з повним виконанням позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором, останньому відповідачем видано довідку № 35 про відсутність у підприємства станом на 21 травня 2013 року заборгованості за даним договором.
За таких обставин позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою № 80 від 24.05.2013р. про виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідних записів.
Проте, відповідач своїм листом № 1086 від 24.07.2013р. відмовив позивачу в задоволенні його законної вимоги у зв'язку з невиконанням останнім умов п. 1.1.4. кредитного договору відповідно до якого підприємство зобов'язувалось перед банком повернути суму отриманого кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, штрафні санкції, комісії, а також відшкодувати банку збитки та інші платежі, що підлягають сплаті у відповідності з умовами цього договору.
На думку відповідача, позивач зобов'язаний відшкодувати понесені банком збитки у результаті сплати ним судового збору в розмірі 354 грн. 84 коп. за подачу до суду позовної заяви про солідарне стягнення з поручителів кредитної заборгованості.
Зазначене вище твердження відповідача є безпідставним, а відмова виконати законну вимогу позивача протиправною з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 88, ч. 1 ст. 79 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати складовою частиною яких є судовий збір.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», такі судові витрати не є збитками в розумінні ст. 224 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК) та ст. 22 Цивільного кодексу України(далі по тексту ЦК), не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.
Таким чином, у разі задоволення вищезазначеної позовної заяви, сплачена банком сума судового збору не є його збитками, спричиненими невиконанням поручителями своїх зобов'язань передбачених відповідними договорами поруки. Така сума судового збору є витратами банку, пов'язаними із забезпеченням судового процесу підлягає стягненню виключно з поручителів.
Відповідно до ч. 1 ст. 199 ГК до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Станом на 21 травня 2013 року підприємство виконало свої зобов'язання перед банком, які випливали з кредитного договору, в повному обсязі включаючи сплату суми кредиту, відсотків та пені.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 05 червня 2013 року по справі № 903/435/13 за позовом в. о. прокурора м. Нововолинська в інтересах держави в особі ПАТ «Державний ощадний банк України» від імені якого діє філія - Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ТДВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів» провадження в даній справі було припинено на підставі п. 1-1) ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК) у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Згідно ч. 1 ст. 554; ч. 1 ст. 543 ЦК у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до ч. 1 ст. 572 ЦК в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
З вищевикладеного вбачається, що підприємство (боржник), і поручителі відповідають перед банком (кредитором) як солідарні боржники виключно за зобов'язаннями підприємства, а не поручителів. В свою чергу підприємство (заставодавець) може забезпечувати заставою лише виконання власних зобов'язань, а банк (заставодержатель) має переважне право задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна у разі невиконання позивачем тільки тих зобов'язань, що забезпечені заставою.
Договорами застави від 21.12.2011р. за № 132; 5490 забезпечувалось виконання зобов'язань підприємства по кредитному договору, а зобов'язання поручителів виникли виключно з відповідних договорів поруки, а не з кредитного договору. Таким чином, у відповідача відсутні правові підстави для задоволення своїх вимог до поручителів за рахунок заставленого позивачем майна, оскільки дане майно підприємства не забезпечувало виконання зобов'язань цих поручителів.
Згідно абзацу третього п. 24 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 05.07.2004р. (далі по тексту Порядок), після припинення обтяження обтяжувач самостійно, на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати реєстратору заяву про припинення обтяження і виключення його з Реєстру.
На даний час відповідач законної вимоги позивача про припинення обтяження і виключення його з Реєстру не виконав, чим порушив вимоги абзацу третього п. 24 Порядку. Такі протиправні дії банку порушують право власності підприємства на заставлене майно в частині розпорядження цим майном та перешкоджають здійснити його відчуження.
Згідно ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 зазначеного вище Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Безпідставна наявність записів про арешт майна, яке належить позивачу - товариству з додатковою відповідальністю "Нововолинський завод залізобетонних виробів" обмежує його право власності, а тому таке право підлягає захисту у спосіб усунення перешкод у здійсненні користування та розпорядження майном шляхом виключенням записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Таким чином, аналізуючи зібрані та дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити.
Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 1000,00грн. витрат на послуги адвоката, що підтверджується: договором про надання юридичних послуг адвоката від 29.11.2013р., свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 403 від 11.12.2008р., актом виконаних робіт від 29.11.2013р., квитанцією № 100 від 29.11.2013р.
Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд враховує обставини, зокрема, категорії даної справи, вважає що розмір витрат по наданню правової допомоги в сумі 1000,00грн. підлягає до задоволення.
Оскільки спір до розгляду в суді доведений з вини відповідачів, судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідачів відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 316, 317, 321, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 16, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Державному реєстратору виключити з державного реєстру обтяжень рухомого майна записи за реєстраційними номерами: 11994203, 11994344.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"в особі філії - Волинського обласного управління АТ "Ощадбанк", (м. Луцьк, вул. Червоного Хреста, 8 код 09303328) в користь товариства з додатковою відповідальністю "Нововолинський завод залізобетонних виробів", (м. Нововолинськ, вулю Шахтарська 47, код 01349414) 1147,00грн. судового збору та 1000,00грн. витрат на послуги адвоката.
Повний текст рішення
складено 30.12.13
Суддя П. Р. Слободян
