Справа № 713/2070/13-ц
Провадження №2/713/742/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.11.2013 м. Вижниця
Вижницький районний суд Чернівецької області в складі головуючого судді Пилип'юка І.В., з участю секретаря Паучек Є.В., представника позивача ОСОБА_1, відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вижниця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договором позики, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договором позики.
В позові вказував, що 02.05.2012 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язався передати ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 12000,00 грн. 02.05.2012 року, а останній зобов'язався їх повернути вказані у строк до 31.12.2012 року. На підтвердження укладання договору позики ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 розписку.
Зазначав, що свої зобов'язання по сплаті боргу та відсотків за договором позики ОСОБА_3 виконав частково, сплатив ОСОБА_2 04.05.2012 року - 1300,00 грн. та 02.06.2012 року - 1500,00 грн. Після чого обов'язок по сплаті грошового боргу та процентів за договором позики ОСОБА_3 ігнорує у зв'язку з чим на момент подання даної позовної заяви до суду його борг складає 9871,53 грн., з яких: 9200,00 грн. - залишок по тілу позики; 469,53 грн. - проценти за договором позики, розраховані з 03.05.2012 року по 31.12.2012 року включно; 9,67 грн. - інфляційне збільшення суми боргу; 192,33 грн. - 3% річних від простроченої до сплати суми боргу.
Крім того для пред'явлення зазначеного позову з метою відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_2 поніс судові витрати: 229,40 грн. судового збору; 2523,40 грн. витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката.
Просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 9871,53 грн. та понесені судові витрати в сумі 2752,80 грн.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав, послався на обставини, викладені в позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити, про дачу пояснень ОСОБА_2 в суді не наполягав.
Позивач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, вважав його безпідставним та пояснив, що 02.05.2012 року отримав у ОСОБА_2 автомобіль марки «АЗЛК-2141», номерний знак НОМЕР_1 під виплату. На прохання ОСОБА_2 написав розписку про позику грошей у сумі 12000,00 грн. (вартість автомобіля). Першу суму 1300,00 грн. сплатив ОСОБА_2 02.05.2012 року, а другу суму 1500,00 грн. - 02.06.2012 року. У липні 2012 року у зв'язку з відсутністю коштів не зміг сплатити наступну суму виплати, повернув ОСОБА_2 вказаний автомобіль. Однак останній після повернення йому автомобіля письмової розписки не повернув, а пообіцяв її повернути пізніше, просив в позові відмовити.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що працює разом з позивачем та відповідачем. Підтвердив, що у травні 2012 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 під виплату автомобіль «Москвич», вартість якого становила 12000,00 гривень. ОСОБА_3 сплатив за два місяці 2800,00 грн., а потім віддав автомобіль ОСОБА_2, який розписки не повернув.
Суд, заслухавши представника позивача, відповідача, свідка ОСОБА_4, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено що ОСОБА_3 02.05.2012 року за 12000,00 грн. придбав у ОСОБА_2 автомобіль марки «АЗЛК-2141», номерний знак НОМЕР_1 під виплату, відповідачем зазначені в письмовій розписці грошові кошти в борг фактично не отримувалися і він не зобов'язувався їх повернути, що підтверджується поясненням відповідача та свідка ОСОБА_4. З метою забезпечення повернення автомобіля в разі його несплати 02.05.2012 року ОСОБА_3 написав розписку про те, що позичив у ОСОБА_2 12000,00 гривень.
Відповідач визнав, що протягом травня-червня 2012 року сплатив ОСОБА_2 2800,00 грн. за вказаний вище автомобіль.
В подальшому в зв'язку з відсутністю коштів та неможливістю виплачувати решту суми, ОСОБА_3 на початку липня 2012 року повернув ОСОБА_2 придбаний у нього автомобіль марки «АЗЛК-2141», номерний знак НОМЕР_1, але останній мотивуючи тим, що розписки при собі немає, її не повернув, що підтверджується поясненням відповідача та свідка ОСОБА_4.
Згідно з ч. 1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який підтверджує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної суми грошей (ст..1047 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК УКраїни позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом наведених правових норм суттєвою умовою і невід'ємною частиною договору позики є обов'язок позичальника повернути отримане у позику, а відтак ця умова повинна бути зазначена в укладеному сторонами договорі.
Отже встановлена законом письмова форма договору позики в частині однієї з його суттєвих умов - отримання грошей та зобов'язання позичальника повернути борг - сторонами не додержана.
У поясненні проти позову відповідач зазначав, що отримав у позивача автомобіль, і між ними була домовленість про повернення через 6 місяців коштів або легкового автомобіля.
В суді відповідач пояснив, що за домовленістю сторін двічі платив за автомобіль, однак в подальшому за відсутності коштів повернув автомобіль позивачеві, що підтверджується поясненням свідка ОСОБА_4.
Згідно з ч. 1 ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 12 постанови від 06 .11.2009 року №9"Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними", не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину.
Оскільки в силу наведених положень ст.ст.1046-1047 ЦК України саме розписка є підтвердженням укладання договору, а останній вважається укладеним з моменту передачі грошей, то суд приходить до висновку, що розписка ОСОБА_3 від 02.05.2012 року не підтверджує факт передачі позивачем грошових коштів в борг та отримання їх відповідачем.
Крім того відповідач та свідок вказують, що написавши розписку зобов'язувався повернути кошти за придбання у ОСОБА_2 автомобіля, а тому суд приходить до висновку, що між сторонами договір позики в розумінні ст.1046 ЦК України не укладався, а існували інші правовідносини (договір купівлі-продажу чи позички автомобіля).
Інших допустимих доказів укладення між сторонами договору позики, представником позивача в суд не представлено, з метою встановлення об'єктивної істини позивач в судове засідання двічі не з'явився, представник на його поясненнях в суді не наполягав, що свідчить про відсутність боргових зобов'язань.
Надана позивачем розписка не відповідає вимогам закону, що ставляться до договору позики, оскільки факт отримання грошей відповідачем та зобов'язання повернути грошові кошти, які є обов'язковими умовами договору, в ній відсутні.
Належних і допустимих доказів на підтвердження факту укладення сторонами договору позики, позивач суду не надав.
Аналіз обставин справи, встановлених на підставі змісту розписки, пояснень представника позивача в судовому засіданні та заперечень відповідача, дає підстави дійти висновку про те, що між сторонами була укладена угода щодо придбання легкового автомобіля, а не договір позики.
Тому встановлені ст. ст.1046, 1049 ЦК України підстави для стягнення з ОСОБА_3 переданих йому ОСОБА_2 грошових коштів відсутні, а заявлений з цих правових підстав позов не може бути задоволений.
Разом з тим, дане рішення не перешкоджає ОСОБА_2 у разі порушення його прав ОСОБА_3 пред'явити до нього відповідний позов на підставі норм цивільного законодавства, якими врегульовано правовідносини, що фактично виникли між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, однак достатніх належних доказів на підтвердження позовних вимог представником позивача суду не надано, а відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Доводи представника позивача, що відповідачем не повернуто суму позики необґрунтовані, безпідставні та спростовуються поясненнями в судовому засіданні відповідача та свідка ОСОБА_4
Аналізуючи встановлені в судовому засіданні обставини справи, докази, їх юридичну оцінку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, безпідставні, не підтверджені жодним доказом, а тому задоволенню не підлягають.
На підставі ст.ст.15, 16, 526, 530, 545, 1046, 1047, 1049 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 60, 61, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через Вижницький районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: І. В. Пилип'юк
