Цивільна справа №760/27717/13-ц
№2/760/1569/14
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 травня 2014 року Солом'янський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Зінченко С.В.
при секретарі Шевчук Я.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної архівної служби України про стягнення невиплачених при звільнення грошових коштів, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -
в с т а н о в и в :
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної архівної служби України, в якому просила стягнути з відповідача грошову компенсацію за частину невикористаної відпустки в сумі 1298 гривень 64 копійки, компенсацію за невчасно виплачені грошові суми при звільненні в розмірі 19912 гривень 48 копійок та 150000 гривень відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування вимог позивач вказала, що її було звільнено з порушенням вимог законодавства України, а саме їй не було запропоновано переведення на іншу посаду, звільнення позивача було проведене без згоди первинної профспілкової організації, виплати грошових коштів позивачу при звільненні були здійснені із затримкою 17 днів та не сплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку терміном 6 календарних днів, чим також завдано позивачу моральну шкоду, оцінену нею в 150000 гривень.
Під час розгляду справи позивач уточнила та збільшила позовні вимог в частині визначення розміру сум, які вона просить стягнути з відповідача, та відповідно просила стягнути з відповідача грошову компенсацію за частину невикористаної додаткової відпустки в сумі 898 гривень 90 копійок, грошову компенсацію за частину невикористаної основної відпустки в сумі 719 гривень 12 копійок, компенсацію за невчасно виплачені грошові суми при звільненні в розмірі 41708 гривень 96 копійок та 150000 гривень відшкодування моральної шкоди.
В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримала та просила про їх задоволення, посилаючись на обставини, вказані в позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечували, подали письмові заперечення (а.с. 43-47, 77-81), в яких зазначили про необґрунтованість і недоведеність вимог позивача та просили в позові відмовити.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, проходить до наступного висновку.
Встановлено, що 22 серпня 2013 року завідувачем сектору режимно-секретної та мобілізаційної роботи ОСОБА_1 була подана заява про звільнення із займаної посади 23 серпня 2013 року за угодою сторін, згідно з пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (а.с. 58).
Як пояснили представники відповідача, начальник відділу кадрового забезпечення Баранова О. В. попередила позивача про те, що вона не може бути звільнена з посади 23 серпня 2013 року у зв'язку з тим, що їй потрібно передати комісії сектор режимно-секретної та мобілізаційної роботи. На заяві Голова Державної архівної служби поставила резолюцію «В наказ, з урахуванням термінів передачі сектору».
Відповідно до ч. 1 ст. 36, ст. 38 КЗпП працівник має право в будь-який час розірвати трудовий договір, попередивши про це керівника за два тижні.
Позивач подала ж заяву про звільнення напередодні. Підстав, які дають право на звільнення позивача з роботи на наступний день, не вбачається і позивачем не вказано.
З 23 серпня 2013 року позивач взяла листок непрацездатності (а.с. 61), на якому перебувала до 13 вересня 2013 року (14, 15 вересня вихідні дні).
Під час перебування на лікарняному позивач особисто звернулася із заявою до Служби безпеки України з проханням скасувати їй допуск до державної таємниці (а.с. 83). Після закриття листка непрацездатності та виходу 16 вересня 2013 року на роботу позивач цим же днем подала Голові Державної архівної служби іншу заяву з проханням звільнити її із займаної посади того ж дня, 16 вересня 2013 року, у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці згідно з пунктом 2 статті 40 Кодексу законів про працю України (а.с 56) та чим унеможливлює передачу сектору режимно-секретної та мобілізаційної роботи. Відповідно до отриманого листа від Служби безпеки України про скасування допуску до державної таємниці згідно з поданою заявою ОСОБА_1 16 вересня 2013 року підготовлено відповідний наказ про її звільнення.
Як пояснили в судовому засіданні представники відповідача, у зв'язку з тим, що спочатку була подана заява про звільнення за угодою сторін, попередньо проводився розрахунок її відпусток. У зв'язку з поданням позивачем іншої заяви та звільнення її день в день, помилково, при розрахунку не було враховано 5 календарних днів додаткової відпустки, за які повинна бути виплачена грошова компенсація. Укрдержархівом помилку виявлено, виправлено та попереджено листом позивача про можливість отримання належних їй коштів (а.с. 57).
Відповідно до поданого відповідачем розрахунок щорічної відпустки позивача, остання за період роботи з 01.12.2012 року по 16.09.2013 року мала право на 29 календарних днів основної відпустки та 11 додаткової, з яких використала 29 календарних днів основної відпустки та 1 день додаткової.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, у зв'язку з тим, що до закінчення робочого року позивач вже одержала відпустку наперед, за невідпрацьовані дні, замість того, щоб утримати кошти за перевикористані 5 днів основної відпустки і компенсувати невикористані 10 календарних днів додаткової відпустки, їй було компенсовано 5 календарних днів додаткової відпустки (замість 10 календарних днів додаткової відпустки), що разом із використаними днями відпустки становить 35 календарних днів.
Як пояснили представники відповідача, у зв'язку з великим навантаженням на сектор режимно-секретної та мобілізаційної роботи, контролем за діяльністю Державного департаменту страхового фонду документації та тим, що призначення нового керівника сектору (оголошення конкурсу, проведення конкурсу, проведення спеціальної перевірки відомостей особи, що претендує на зайняття посади державного службовця) може займати до 3-х місяців Головою Укрдержархіву під час бесіди було запропоновано позивачу забрати заяву. Заступником Голови служби, яка курує цей напрямок діяльності, також було запропоновано позивачу обдумати, не поспішати та залишитися на посаді. Проте, згоди позивач не дала, мотивуючи тим, що у неї вже скасовано допуск до державної таємниці. Хоча, допуск до державної таємниці можна було поновити, оскільки, напередодні, Укрдержархів отримав від Служби безпеки України лист, про надання допуску до державної таємниці ОСОБА_1 Щодо зайняття інших посад в Укрдержархіві, а саме на той час вакантних посад головних спеціалістів, позивач не претендувала. Навпаки, позивач вимагала у начальника відділу кадрового забезпечення Баранової О. В. звільнити її з посади 16 вересня 2013 року та віддати їй в цей день трудову книжку.
Пунктом 3 статті 23 Закону України «Про державну таємницю» визначено, що допуск до державної таємниці не надається у разі відмови громадянина взяти на себе обов'язки щодо збереження державної таємниці, яка йому буде довірена, або відсутності його згоди на передбачені законодавством обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про державну таємницю» громадянина, якому відмовлено у допуску до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено, тобто переведення позивача на іншу роботу є правом, а не обов'язком власника.
Щодо твердження позивача щодо звільнення її з посади без погодження з профспілковою організацією, то судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, начальником відділу кадрового забезпечення Барановою О. В. 16 вересня 2013 року було попереджено заступника Голови Укрдержархіву Музичук О.В., заступника начальника управління-начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності, яка є заступником голови первинної профспілкової організації Гончарук Н. М. (голова первинної профспілкової організації Укрдержархіву перебувала у щорічній відпустці) про те, що ОСОБА_1 подала заяву про звільнення її з посади у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці, пункт 2 стаття 40 Кодексу законів про працю України (а.с. 56).
Відповідно до статті 43 КЗпП власником подається до профспілкової організації обґрунтоване письмове подання про розірвання трудового договору. Необхідності та підстав щодо розірвання трудового договору з позивачем з боку керівництва Укрдержархіву не було. Рішення прийнято позивачем особисто, про що свідчать подані нею заяви про звільнення та про скасування допуску до державної таємниці, тобто ініціативи керівництва Укрдержархіву щодо звільнення позивача не було, а отже не потрібно згоди профспілкової організації, як це передбачено ст.43 КЗпП.
Під час своєї тимчасової непрацездатності у період з 23 серпня по 13 вересня 2013 року позивач особисто подала заяву до Служби безпеки України щодо скасування їй допуску до державної таємниці.
Розпорядженням Центрального управління Служби безпеки України від 10.09.2013 № 132д позивачу скасовано допуск до державної таємниці на підставі її заяви.
Таким чином, позивача було звільнено законно. Розрахунки щодо заробітної плати, компенсації невикористаної відпустки та вихідної допомоги зроблені у день звільнення (а.с. 49-52).
Відповідно до п. 5.7. Регламенту роботи Державної казначейської служби України та її територіальних органів, затвердженого наказом Державної казначейської служби України від 13.10.2011 № 55 операційний час триває з 9.30 год. до 15.00 год. з урахуванням перерви на обід.
Оскільки відповідні розрахунки щодо заробітної плати, компенсації невикористаної відпустки та вихідної допомоги були зроблені у день звільнення позивача про що свідчать розрахункові документи в матеріалах справи, то затримки виплат не було.
Крім того, як зазначає сама позивач, нею були отримані усі нараховані виплати у зв'язку із звільненням.
Виходячи з викладеного, заборгованості Укрдержархіву пере позивачем з виплати нарахованих грошових коштів немає.
Відповідно до п. 2 Порядку фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 22.12.2010 № 26, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 січня 2011 р. за № 111/18849 (далі - Порядок) фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється районними, міжрайонними, міськими виконавчими дирекціями відділень Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - робочі органи Фонду).
Підставою для фінансування страхувальників-роботодавців робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.
Заява-розрахунок (а.с. 51) про суму матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності позивача зроблена у день звільнення, оскільки саме у цей день позивачем було надано до Укрдержархіву листок непрацездатності.
Відповідно до п.8 Порядку робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників протягом десяти робочих днів після надходження заяви-розрахунку.
Відповідно до виписки з рахунку № НОМЕР_1 за 01.10.2013 р. (а.с. 85) Голосіївською міжрайонною виконавчою дирекцією відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності було перераховано кошти на фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення відповідно до заяви-розрахунку № 11576 на рахунок Укрдержархіву, який відкрито у Державній казначейській службі України.
На підставі до виписки з рахунку № НОМЕР_1 за 01.10.2013 р. Укрдержархівом було зроблено платіжне доручення № 66 від 03 жовтня 2013 р. (а.с. 87) про перерахування допомоги по тимчасовій непрацездатності АТ «Укрсиббанк» у якому було відкрито рахунок позивача та відомість переведення №91 (а.с. 88).
Як вбачається зі змісту позовної заяви 03 жовтня 2013 р. допомога по тимчасовій непрацездатності була отримана позивачем.
Таким чином, допомога по тимчасовій непрацездатності була виплачена позивачу з дотриманням строків встановлених чинним законодавством.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Однак, позивачем при обчислені середньої заробітної плати враховано заробітну плату лише за 6 місяців роботи, що суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», і відповідно вбачається, що позивачем невірно зроблено розрахунок суми за невикористані дні щорічної відпустки.
Також встановлено, що згідно листа Дарницького районного центру зайнятості від 14.04.2014 № 21/647 (а.с. 89) позивач перебувала на обліку у Дарницькому районному центрі зайнятості з 26.09.2013 по 17.01.2014 та отримала допомогу по безробіттю у сумі 43581,68 грн.
Щодо вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди завданої діями відповідача, то суд приходить до наступного.
Встановлено, що позивач добровільно подала заяву про її звільнення. Перед звільненням їй було виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку, що підтверджується матеріалами справи.
У зв'язку з річницею смерті матері позивач подала заява про виплату їй матеріальної допомоги (а.с. 60).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» позивачу було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати у липні місяці 2013 року (а.с. 64).
Також у зв'язку із щорічною відпусткою позивач отримала допомогу на оздоровлення (а.с. 59).
Відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України позивач отримала вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до п. 3. Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31.03.1995, № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано і не доведено належними доказами того, які втрати немайнового характеру та яких моральних і фізичних страждань він зазнав та якими критеріями він керувався оцінюючи начебто завдану йому моральну шкоду саме в 150000 грн.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Керуючись ст. 36, 40, 43,44, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 27, 31, 60, 88, 208, 209, 212, 214-216 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
в и р і ш и в :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної архівної служби України про стягнення невиплачених при звільнення грошових коштів, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через Солом'янський районний суд м. Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя:
